Все не в лад/Дія третя
| ◀ Дія друга | Все не в лад Дія третя |
Дія четверта ▶ |
|
Маскариль. Щоби стільки разів зв'язувати що цей дурень розв'яже — треба направду мати велике терпіння. Скільки гарних намірів він зумів розстроїти! Але от що мене зупиняє: коли я кину справу — скажуть, що я не зумів довести діло до кінця, витратив усі мої хитрощі, і тоді моя слава короля плутів пропала. Ні, Маскарилю, поборися за свою честь. Нехай цей дурень розстроює кожний твій план, а ти все-ж доведи діло до кінця ради власної слави. Але що ти поробиш з отим йолопом! Прямо-ж таки стає кожний раз поперек дороги, наче його біс який штовхає. Ну та вже спробую в останнє. Коли-ж він і тепер мені перешкодить, — хай йому грець. Не буду більше йому помагати. А тепер маю в голові ще одну хитрість. Спробую. (Леандр входить).
Маскариль. Ну, що-ж, пане, я тільки дурно прогаяв час: Трюфальден не дає невільниці.
Леандр. Знаю, він про це мені сам росказав. Але знаю я й ще де-що. Знаю, що цей увесь лист ніби-то від маркиза, що їде з Испанії, — все це вигадки. Все це вигадав Лелій, щоби не дати нам у руки Селії.
Маскариль. Дивись ти! І хто-б подумав.
Леандр. Але Трюфальден чомусь так повірив у той лист, що не віддає Селії, як я його не вговорюю.
Маскариль. Отже, виходить, він тепер ще дужче буде стерегти, й я вже не можу ні нащо надіятися.
Леандр. Ну, хто його знає. Що ж до мене, то раніше Селія мені тільки подобалася, а тепер так я на все ради неї готовий, я думаю навіть, чи не одружитися мені з нею.
Маскариль. Ви би готові одружитися?
Леандр. Я, властиво, не знаю, але… Хоч вона бог там зна якого роду, але така-ж гарненька, така гарненька… І така чесна дівчина.
Маскариль. Ви кажете чесна? Гм…
Леандр. Що ти там гумкаєш? Коли знаєш що, то говори.
Маскариль. Але ви, пане, аж зблідли. То може мені краще помовчати.
Леандр. Ні, ні… Кажи.
Маскариль. Ну, то добре. Тільки з христіянського милосердя я хочу одкрити вам очі. Ця дівчина…
Леандр. Ну?.. Ну?..
Маскариль. Зовсім не така вже недоступна. Серце у неї не камінь, — очевидно для того, хто вміє підійти й знає з якого кінця. Вона дуже добре вдає невинну й хоче, щоби її вважали нечіпахою, але що я знаю — те знаю.
Леандр. Та невже-ж?.. Селія?..
Маскариль. От-от — Селія-ж. Уся ота її недоторканість — тільки маска, що знімається при виді золотих монет.
Леандр. І ти думаєш, що я тобі повірю?
Маскариль. Та то вже ваше діло. Хочете вірте, хочете ні — що мені до того. Але як ви одружитеся, то візьмете собі в хату громадську власність — це певно.Леандр. От так-так…
Маскариль (вбік). Ага! Попався на гачок? Забірай, забірай глибше.
Леандр. Я просто одурів від твоїх слів. Ну, добре. Піди ти оце на почту й принеси листи. (Сам). І хто ж би міг думати? Така чиста, невинна… Ах, боже, боже…
Лелій (входить). Чого це ви такі сумні, приятелю?
Леандр. Я?
Лелій. Та ви-ж.
Леандр. Право, не знаю…
Лелій. А я знаю: це все через Селію.
Леандр. Фю! Став би я сумувати з-за такої дурниці.
Лелій. Ну, це ви так говорите тільки через те, що всі ваші штучки не вдалися.
Леандр. Які штучки? От ваші штучки — це инше діло.
Лелій. Які мої штучки?
Леандр. Та ну бо годі, ми все знаємо.
Лелій. Що все?
Леандр. Та всі ваші штуки.
Лелій. Нічого не розумію. Про віщо ви говорите?
Леандр. Ну-ну, говоріть… Але от що я вам скажу: не бійтеся більше мене, я більше не охотник до Селії. Правда, я люблю гарні речі, але новенькі, не подержані…
Лелій. Ану тихше, пане добродію!
Леандр. О, який благородний лицар! Але, повторяю, ідіть і беріть собі оту Селію. Правда, краса її незвичайна, але решта — все звичайне.
Лелій. Пане добродію, годі. На мене говоріть, що хочете, але про ту дівчину — ні слова більше.Леандр. Але-ж бо я це все знаю з дуже певного джерела.
Лелій. Той, хто це вам сказав, — негідник, вартий шибениці. Я дуже добре знаю Селію, й не дозволю порочити її ім'я.
Леандр. Але це мені сказав спеціяліст у тих справах — Маскариль.
Лелій. Маскариль?
Леандр. Та він же, він.
Лелій. А-а!.. Може він гадає, що це зійде йому безкарно? Так я ж його заб'ю до смерти, коли він ще раз повторить цю брехню.
Леандр. А я йому обріжу вуха, коли він не підтвердить усього, що сказав. А от і він, до речі.
Лелій. Ану, йди, йди сюди, проклята собако!
Маскариль (іде). Що хочете?
Лелій. Так це ти своїм зміїним язиком смієш порочити Селію?
Маскариль (тихо). Але-ж бо, не кричіть так — це я умисне придумав.
Лелій. Ти мені не підморгуй, я на це не зловлюся. Я й братові рідному не простив би такого. Ображати мою кохану, — це значить ранити мене в саму душу. Всі твої підморгування даремні. Кажи, що ти говорив про неї?
Маскариль. Ах, боже мій, — по що стільки голосу? Дозвольте мені краще піти.
Лелій. Ні, ти від мене не відкалабузькаєшся. Краще признавайся.
Маскариль (тихо). Ох, не псуйте справи, бо це мій фокус.
Лелій. Скоріше кажи, що ти говорив, бо инакше я змушу тебе в другий спосіб (витягає шпагу).Леандр. Та ви не горячіться. Бо я не дозволю його бити.
Лелій. Як? Я не смію покарати свого слугу.
Леандр. Якого вашого слугу?
Маскариль. Ой, боже!.. Все виявиться.
Лелій. А чий же хіба він слуга?
Леандр. Мій.
Лелій. От тобі й маєш! Як же це так?
Маскариль (тихо). Послухайте…
Лелій. Що ти там шепочеш — я нічого не розберу.
Маскариль (у бік). О, господи, який же він дурень! Моргаю, моргаю — нічогісінько не розуміє.
Лелій. Це ви мені, пане Леандре, очки вставляєте, бо Маскариль був і єсть мій слуга.
Леандр. Та хіба-ж ви не прогнали його від себе?
Лелій. Нічого не розумію.
Леандр. І хіба ви не били його немилосердно?
Лелій. Я?.. Та що ви — смієтеся наді мною, чи що?
Маскариль (у бік). Ну-ну, далі, далі. Добре з тобою діло робити, ой як добре.
Леандр. А-а!.. Тепер я розумію.
Маскариль. Пане добродію… пане добродію… Та він сам не знає, що говорить… У нього-ж знаєте, о тут… теє…
Леандр. Ні, ні, ні — я вже зрозумів. І слід би тебе оддубасити добре, але за твою ловкість, я прощаю тебе. Ну це ще дуже дешево мені усе обійшлося, — могло бути гірше. Ну, до побачення, пане добродію. Другий раз мене вже не піймаєте ні на які гачки. (Пішов).
Лелій. Але він казав, що ти…
Маскариль. І ви не могли втямкувати, ото моєї видумки? Я стараюся, брешу по чом здря; Леандр уже згожується віддати нам дівчину, — вас чорти підчепили вигадати отого іспанця. Тепер мені удалося збудити в нім сумніви, він уже відрікається від Селії, — знов вас принесла лиха година. Я підморгую, я стараюся показати, що все це хитрість, — хоч лобом об стіну: він своє править, перекапустив усю справу і рад. Ах, який у мене розумний пан! Ах, який у мене розумний пан! Його розум прямо до музею можна віддати, як рідкість.
Лелій. Нема нічого дивного, що я руйную твої плани, коли ти мені нічого про них не говориш. Так я можу й ще сто разів тобі напсувати.
Маскариль. Тим гірше для вас.
Лелій. Ти б замісць лайки краще познайомив мене з твоїми замірами. Бо, икакше, не знаючи нічого, я все буду робити не в лад.
Маскариль. От у тім то й біда наша.
Лелій. Ну, то вже пропало, отже неварто о тім і говорити. В усякім разі, Леандр нам тепер не помішає, то-ж берися за діло.
Маскариль. Ні вже, спасибочки. Я тепер такий сердитий, що будь як не заспокоюся. Спочатку ви повинні чимось мені услужити, а там я подивлюся, чи варто братися за ваші справи.
Лелій. Кажи, в чім річ. Може я зможу послужити шаблею?
Маскариль. На гаспида вона мені здалась. Ви б краще грошиків мені дали.
Лелій. Грошей? По-що?
Маскариль. А щоб умилосердити вашого батька.
Лелій. Я з ним помирився.
Маскариль. Ви, але не я. Отож я поховав був його з любови до вас, але він не може й згадати рівнодушно про це. Старі люде взагалі не люблять, коли їм нагадують про смерть: кожному-ж хочеться ще пожити. Отже й ваш тато дуже розсердився на мене за мою вигадку. Кажуть, що він хоче посадовити мене в тюрягу, але мені щось не хочеться туди сідати: боюся, що там мені так подобається, що трудно буде вийти. Та й не тільки ваш тато, а й ще багато всяких людей точать на мене зуби: добродійність завжди була гонимою.
Лелій. Але я буду просити за тебе тата, тільки-ж і ти, дивись, зроби те, що обіцяв. (Пішов).
Маскариль. Добре, добре. Ох, після такої праці варто-б і спочити. Та воно й можна на де-який час припинити роботу: Леандр нам тепер не перешкодить, за Селією дивляться добре…
Ерґаст (входить). А я тебе шукаю. Ну, брат — новина!
Маскариль. Яка?
Ерґаст. Чи нема тут кого, щоб нас підслухав?
Маскариль. Та нема нікого.
Ерґаст. Ну, так слухай. Я знаю усі твої плани, знаю, що твій пан залицяється до Селії, і тому оце кажу вам: не зівайте. Леандр задумав викрасти Селію і все вже підстроїв. Він думає пробратися до Трюфальдена з приятелями під видом масок.
Маскариль. Ага. Ну, то це йому не вдасться. Я зумію викрасти Селію у нього з-під носу. Він ще не знає моїх здібностей.
Ерґаст. Ну, то я вже йду. Прощай.
Маскариль. Спасибі за вістку. Коли все скінчиться — моя випивка. Треба не впустити нагоди й попробувати одну штучку. А-ну лишень, замісць Леандра переодягнуся я в маску. Костюми у мене єсть, приятелі знайдуться — і ми викрадемо Селію раз-два. А підозріння все впаде на Леандра. Ловко. Але треба-ж спішитися щоби прийти перед Леандром. Ну, коли бог дав мені талант хитрости, то мабуть я не належу до тих людей, що закопують свої таланти в землю. (Пішов).
Лелій. Так вони думають попереодягатися масками?
Ерґаст. Та отже. Як тільки я довідався про те, зараз же побіг шукати Маскариля, знаючи, що він веде ваші справи. А оце я побачив вас, то вважаю не зайвим, щоби й ви знали, в чім річ.
Лелій. Дуже тобі вдячний, і винагорожу тебе добре.
Ерґаст. Та то вже як водиться… (Пішов).
Лелій. Ну, що ж, — Маскариль, певно, захоче й це використати, але я йому поможу, щоби ніхто не сказав, що я в моїй власній справі був стільки-ж помічний, як і колода. Ех, шкода що я не взяв із собою когось із слуг поздоровше. А то би ми намняли боки тим маскам. (Стукає в двері до Трюфальдена). Ей, хто там єсть? Відчиніть. На одно тільки слово.
Трюфальден (з вікна). Хто там? Хто хоче мене бачити?
Лелій. Зачиняйте краще двері на сьогодняшній вечір.
Трюфальден. Бо що хіба?
Лелій. Бо кілька хлопців являться в масках та жіночих одежах, щоби викрасти Селію.
Трюфальден. О, господи!Лелій. Краще всього ви зачекайте там коло вікна — звідти будете бачити, як я з ними росправлюся.
Трюфальден. А он вони вже йдуть.
Трюфальден. Ей, дурні! Ви гадали, що мене схопите зненацька? Не на таківського напали.
Лелій. Ей маски! Та куди-ж ви тікаєте? Трюфальден вам зараз одчинить (хапає Маскариля, переодягненого жінкою. Инші маски втікли). А ти куди, голубонько? А чи не можна зняти з тебе маску, щоби подивитись, хто ти така?
Трюфальден. Тікайте, тікайте, паршивці! Я вам покажу!.. Я вам… я вас… А вам пане добродію, велика вдяка за вашу ласку. (Відходить від вікна).
Лелій. (зірвав маску). Маскарилю! Це ти?
Маскариль. Ні це не я. Це хтось инший.
Лелій. От так штука!.. Ну й нещасний же я чоловік! Ну, як же-ж я міг догадатися, що це ти передягнувся? Боже мій, — що я наробив!.. Мені так досадно, що я сам би себе готов випороти різками.
Маскариль. Ах, розумничок!.. Ах, мудра головка!
Лелій. Якому святому мені молитися, щоби ти не кинув справи?
Маскариль. Самому сатані.
Лелій. Ах, коли в тебе не залізне серце, змилуйся ще раз наді мною. Я на коліна перед тобою стану, от дивись (стає).
Маскариль. Та годі бо вам — он Леандр іде зі своїми масками (тікають обидва).Леандр (до товаришів). Тихше! Тут усе треба робити обережно.
Трюфальден (знову показується в вікні). Що ж ще маски — цілу ніч будуть товктися коло моїх дверей? Панове, йдіть краще до-дому, бо можете простудитися. На цей вечір дайте Селії спокій, дуже вона вас о тім просить. Та до того вона вже в ліжку й бачити вас не може. Дуже мені жаль. А за ваше безпокойство й за труди вона дарує вам оці духи. (Виливає на голови помиї).
Леандр. Ох ти, матері твоїй чорт! Та яке-ж воно смердюче!.. Тікайте, товариші!