Вышʼші початкы/Дума про пырятын’с’кого поповіча Олэксія

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вышʼші початкы (1861
Шэйковскый К.
Дума про пырятын’с’кого поповіча Олэксія
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний одним з ранніх фонетичних правописів. • Існують інші версії цієї роботи: Дума про пирятинського поповича Олексія
Видання: Київ: 1861.

Дума про пырятын’с’кого поповіча Олэксія.


На сыні̂ому морі, на білому камэні
Яснен’кый сокіл жалібно квілыт’ проквіляє,
Смутно сэбе має, на сынєє море спыл’на поглядає,
Що на сыні̂ому морі нэ добрэ щос’ почынає:
Що на небі ўсі зоры пот’марыло,
Половына місяця ў хмары ўступыло;
А из нызу буйный вітэр повіває,
А по сыні̂ому морю супротывну хвылю підіймає,
Судна козац’кі на тры час’ті розбыває:
 Одну час’т’ ўзяло
 Ў землю Агар’ску занэсло;
 Другу час’т’ гірло
 Дунайс’ке пожерло.

 А третя деж ся має?
 Ў сыні̂ому морі потопає!
Пры той час’ті, був Грыц’ко Зборовс’кый,
Отаман козац’кый запороз’скый.
Той по судну похоџає, словамы промовляє:
„Хтос’ мэж намы, пановэ, велыкый гріх на собі має,
Щос’ дужэ злая хуртовына на нас налягає;
Сповідайтес’, браты, мылосерному Богові,
Сыні̂ому морові и мэні отаманові козац’кому!
 Ў сынєє море ўпадайте,
 Війс’ка козац’кого нэ губіте!“
 То козакы теє зачувалы,
 Тай ўсі замовчалы:
 Бо ў гріхах сэбе нэ знавалы.
 Тіл’кі обізвався пысар’ війсковый,
 Козак лэистровый,
 Пырятын‘с’кый поповіч Олэксій:
 „Добрэ вы, брац‘ця, учыніте,
 Мэне самого воз‘міте,
 Мэні чорною кытайкою очы завъяжіте,
 До шэі білый камін’ прычэпіте,
 Тай у синєє море зопхніте!
 Нэхай буду одын погыбаты,

 Козац’кого війс’ка нэ збавляти!“
 То козакы теє зачувалы,
До Олэксія поповіча словамы промовлялы:
„Ты ж с’въятеє пыс’мо ў рукы бэреш, чытаєш,
Нас простых людэй на ўсе добре научаєш:
Як же найбіл’шэ од нас на собі гріхів маєш?“
 — Хоча с’въятеє пыс‘мо я чытаю
Вас простых людэй на ўсе добре научаю;
А я ўсе сам нэдобре почынаю.
Як я из города з Пырятына, пановэ, выіжџав,
Опрощен’ня с панъотцем и с пані-маткою нэ брав;
И на свого старшого брата вэлыкый гнів покладав,
И блыз‘кых сусідів хліба й солі безнэвынно збавляв;
Діты маліі, удовы старіі стремэнем ў груды штовхав;
 Безпечно по улыцях конем гуляв;
Протів церквы, дому Божого, проіжџав —
Шапкы с себэ нэ знімав.
 За те, пановэ, вэлыкый гріх маю,
 Тэпер погыбаю!
Нэ єс‘т‘ се, пановэ, по сынему морю хвыля ўставає;
А єс‘т‘ се — мэне отцевска й матэрын‘с‘ка молытва
карає!

 Колыб мэне сяя
 Хуртовына злая
 Ў морі нэ ўтопыла,
 Од смерти молытва бороныла;
То знав бы я отця й матір шануваты, поважаты!
То знав бы я старшого брата за рідного бат‘ка почытаты;
И сэстру ріднен‘ку за нен‘ку у себэ маты! —
То як став поповіч Олэксій гріхы своі сповідати;
То стала злая хуртовына по сыні̂ому морю стыхати;
Судна козац’кіі до горы як рукамы підіймала,
 До Тендэра острова прыбывала.
То ўсі тогді козакы дывом дывувалы:
Що по якому сыні̂ому морю, по быстрій хвылі потопалы;
А ні одного козака з мэжэ війс’ка нэ ўтэряли!
От же тогді Олэксій поповіч из судна(нерозбірливий текст)
Бэре с’въятеє пыс’мо у рукы, чытає,(нерозбірливий текст)
Усіх добрых людэй на ўсе добре нау(нерозбірливий текст)
 До козаків промовляє:
„От-тым бы-то, пановэ, треба людэй
Панъотця и пані-матку добрэ шануваты (нерозбірливий текст)
Бо котрый чоловік теє уробляє,

Повік той щастя собі має,
Смэртел‘ный меч того мынає;
Отцева й мач‘чына молытва зо-дна моря выймає;
Од гріхів смэртел‘ных душу откупляє;
На полі й на морі на поміч помагає!“

.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .



Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.