Відгомін римських часів

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Відгомін римських часів (2015
Володимир Добрянський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Джерело: Добрянський В., Відгомін римських часів // Голос народу. — 2015. — № 18 (15 травня). — С. 10. — (Знахідка).
Відгомін римських часів

У плині досліджень старожитностей нашого краю на поселенні, що датується римським часом, знайдено бронзову фалічну підвіску. Її загальна довжина становить 5,8 см. Підвіска має анатомічні риси чоловічого дітородного органа завширшки 0,7-0,9 см, над ним розміщене округле кільце шириною 0,3-0,4 см з пружкоподібним отвором всередині. Під кільцем звисає вниз стилізоване пташине крило – його ширина становить 1,8 см, із характерними трикутникоподібними розгалуженнями. Цей виріб має товщину 0,3 см, зовні він опуклий, всередині плоский. Виготовлений одностороннім литтям опуклої всередині форми. Виріб застосовувався як амулет, що підвішувався на шиї або міг бути підвішений всередині приміщення. Його сакральне призначення полягало в якості оберега, що охороняв людину та членів її сім`ї від злих сил.

У первісному суспільстві мотиви ромба, овала, трикутника завжди символізували жіночу стать та родючість. В якості статевих органів чоловіка та жінки виражалося обожнювання цих органів запліднення. Власне: чоловічого (фалос) та жіночого (ктекс) – як самостійних божественних істот. При тім вони обожнювалися: як дійсні, так і символічні зображення цих органів. Через це виступали в якості антропоморфізації цих органів як божеств родючості та землі. Цей культ панував і панує у всіх суспільствах Євразії, Африки, Американського континенту та Океанії. Тому скульптурний фалос завжди виступав символом роду. Він набув значення влади в роді і мав атрибути палиці чи жезла в руках вождя. Недарма у міфології народів світу гора символізувала фалос, а печера всередині гори – жіноче лоно. Історики, археологи, етнографи, філософи доводять, що фалічні культи відігравали провідну роль у світогляді стародавніх людей. Адже божественне творіння світу смислилося як фалічна дія: божество фалосом розірвало хаос (аналогія розірвання дівочої пліви) і створило Всесвіт, зародження, першопочаток всього живого та сущого життя на землі. Тому фалос є символом космічної енергії, серединою мікро- та макрокосмосу.

На Європейському континенті цей культ виник в добу пізнього палеоліту (50-10 тис. р. тому). Так, при археологічних дослідженнях всесвітньо відомої Мізинської палеолітичної стоянки, що на Житомирщині, була виявлена колекція кістяної антропоморфної пластики, до складу якої входило 19 статуеток. Вони поділялися на чотири типи. Зокрема, до складу статуеток І типу входили три примірники, представлені схематичними зображеннями фалосів, які, враховуючи необхідність стилізації та орнаменту, можуть бути визначені як композитивні антропоморфні зображення: фалос-жінка або жінка-чоловік. Тому сакральна скульптурна форма цього типу зображень підкреслює її фалічний характер. До речі, фалічна символіка присутня у всіх археологічних культурах території України. Особливо полюбляли фалічну військову атрибутику скіфи. Наприклад, скіфський меч-акінак уособлював мужність бога-воїна Ареса. Цей меч з серцеподібним перехрестям на ефесі та лезо зображений у вигляді чоловічого прутня. Про це ж писав батько історії Геродот. У своїй ІV книзі «Мельпомена» він повідомляв, що акінак являвся символом чоловічої сили, жінки у жодному разі не мали права до нього торкатися, бо він є втіленням бога війни, якому приносили криваві жертви. Зазначаємо, що скіфи на кам`яних скульптурах зображували воїна з досить вираженими статевими ознаками. На сьогоднішній час за матеріалами археологічних досліджень не виявлено жодної жіночої статуї. Скіфські кам`яні стели ставили на верхів`ях курганів над могилою померлого воїна. Відома велика чисельність таких скульптур в культових спорудах, де не було поховань. Семантика цих скульптур: зброя – військовий символ; ритон – символ сакральної могутності та достатку; фалос – символ безсмертя та відродження. На відміну від кімерійських, скіфські стели в композиційному змісті визначаються втіленням центрального елемента Всесвіту – це світова вісь, світове дерево (гора), що уособлює фалос.

Також в культурі і мистецтві стародавніх кельтів фалічне значення мало зображення голови на жердині. У кельтській традиції голова і фалос пов`язані між собою, оскільки обидва означають силу та символізують родючість.

У вікінгів було поширене поклоніння фалічному богу Фрейру. У контексті доречно зауважити, що фалічні статуї, приурочені цьому богу, ставили на всій Скандинавії поруч з християнськими церквами аж до ХІІ століття.

У Стародавньому Єгипті (згодом цей культ був перейнятий у греко-римській традиції) символ фалоса використовувався на кладовищах як символ воскресіння та оновлення життя.

До фалічних божест слов`янського пантеону належить Ярило – бог весняного пробудження природи, родючості, плотської любові і статевих пристрастей. Його назва походить від кореня «яр» – «ярий» (зайнятий, шалений, сильний). Він пов`язаний з уявленням про родючість (яровий – «весняний», «молодий», «повний сил», «пристрасний»). Дієслово «ярити» має значення «здійснювати статевий акт».

Цей релікт архаїчного вірування етнографічно зберігся досі, наприклад, в українському весіллі. Скажімо, фалічна символіка «шишок» є очевидною, адже тут сексуальні мотиви не затуляються, а радше підкреслюють головну тему – оновлення світу і новий перерозподіл світових сил. Ці «шишечки» яскраво виражені у весільному печиві, яке виділяється багатством форм, видів і назв: коровай, лежень, дивень, калач, верч, барило тощо. Сексуально-еротичною символікою весільного обряду є коровай, який метафорично позначає жіночий статевий орган, а мед – чоловіче сім`я.

Оскільки знахідка виявлена на поселенні черняхівської культури (ІІ – V ст. н. е.), ми стверджуємо, що в цей час населення носіїв даної культури перебувало в безпосередній близькості до кордонів Римської імперії – це стародавня Дакія (сучасна Румунія), античні міста Північного Причорномор`я. Територія нашого Придністров`я, за матеріалами археологічних досліджень, була активною зоною контактів з античним світом того часу. Носії черняхівської культури активно поглибилися в етнокультурний та політичний простір зі Стародавнім Римом: в населенні даного регіону через посередництво торгових зв`язків відбувся товарно-грошовий обіг, культура та побут населення ввібрали елементи традицій античної культури.

На території України ще в кінці ХІХ ст. були виявлені лише дві фалічних підвіски – це зі с. Залісся Борщівського району та Коцюбинчики на Чортківщині. У даному випадку це третя культова знахідка, виявлена на старожитностях перших століть н. е. на теренах нашої держави.

Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ, археолог