Не плач, поет! хоч як там трудно, тяжко буде; — Не плач, не треба сліз твоїх;
Плаксивих дум тепер ніде не люблять люде, І лишенько чуже — їм сміх.
Всім веселійше жить, коли кругом сміються, Бо горя скрізь доволі є;
І через золото, он кажуть, сльози ллються, — На щож ще горенько твоє?
Не плач, поет! жалійсь про все собі самому, Неси в могильний свій скиток.
«Він, — скажуть, — гореньком не докучав нікому, Йому хвала, йому вінок!»
