Як в сумерки вечірний дзвін
Під темний вечір сумно дзвоне,
Як з вітром в ночі плаче він,
А у дуброві тяжко стогне, —
Тоді душа моя болить
Од смутку плачу по невірній,
А думка все туди летить,
Де вперш почув я дзвін вечірний;
Де вперше так я полюбив
Поля привільні та діброви,
Де вперше світ і радість вздрів,
Та карі очі й чорні брови…
Проснеться все в душі тоді,
Вечірний дзвін усе розбуде, —
Сльоза пробє, і од нудьги
Душа всі радости забуде.
О, тяжкий, дзвоне, твій привіт
Тому, хто милого не має!
Душа болить і меркне світ,
А серце гірше заниває…
