В справі герба України

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
В справі герба України (1918
Леонід К.
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
ЛЕОНІД К.



В СПРАВІ
ГЕРБА УКРАЇНИ




№18.


Видавництво „ШЛЯХ“.

сторінка

ЛЕОНІД К.

В справі герба України.

Відбудовуючи державне життє українського народу після майже 300-т літнього національного кріпацтва, ми мусимо йти за шабльоном часу: утворити національні емблеми, між якими найперше місце займає герб.

Гербом України треба визнати історічний герб, який був поширений на території всієї України, який визнавався гербом цілим народом. Але з історічних розвідок дізнаємося, що з усіх емблемів, що вживалися на України в характері герба, ні одна не поширювалася на всю теріторію земель заселених українським народом, і не одна не була признана цілим народом. Таким чином, головним вимогам історічного герба не задоволняє не один; одного історічного герба ми не маємо, його треба утворити. Се лягає обов'язком на нас, будівничих молодої Української Республіки, а тому ми повинні віднестися до цієї справи дуже уважно, обміркувавши її з усіх точок.

Все, що писалося до сього часу в справі герба, торкалося цієї справи тільки з одного боку історічного, а тому я, зупиняючись у дальшому викладі на кількох історічних гербах України, хочу дати спробу освітлення цієї справи ще з точок естетичної та політичної.

Іван Крипякевич, в історічній своій розвідці, у календарі «Просвіти» (Лльв) на рік 1914, говорить, що єдиним історічним гербом України є лев. В. Різніченко, в історічній розвідки своій (Звенигородка, 1917 р.) каже, що ми мусимо прийняти за герб України архангела Михаїла. Вже сама розбіжність сих виводів показує, що з погляду історічного, обидва герби мають приблизно однакове право бути гербом цілої України. Образ архистратига з'явився в історії в польські часи, яко герб наддніпрянської України; пізнійше, в часи гетьманщини, він набірає особливого почоту, — поширюються його ікони, йому присвячуються церкви й монастирі, а у війську прапор з образом архангела займає почесне місце поруч з абданком гетьмана, але не відограє ролю герба, бо гербом в той час вживався образ козака з мушкетом і шаблею. В московські часи він задержується яко герб Київської губернії. В давнійшім вигляді архангел (білий на червонім тлі) тримає в одній руці меч, а в другий пахву, що кінцями сходяться в долині, в знак покори перед Польщею.

В історії нашій боротьба за віру православну з „паганими басурменами“ магометанами, а також і з католиками, поляками, займає чимале місце, і можна з певністю сказати, що через сю боротьбу образ архангела Михаїла, як образ православний, релігійний, мав велику пошану в війську і в народі. Таким чином він в деякій мірі відбиває собою історічну добу, що надає йому характеру своєрідности; він має характерні риси з історії нашого народу, а то є одна з необхідних потреб герба. До того ще треба додати, що культ архангела є виключно в нашому народові, і тому сей герб зовсім не є подібний до гербів инших народів і держав, що знов таки надає йому цінности. Але з другого боку, нарід наш релігійно розбився і нині сповідає аж три релігії: православну, унію і католицьку, і, зважаючи на безумовну волю віри, архангел, як образ в корені своєму релігійний, до сучасного моменту мало підходить, а що до будучини, може бути не тревалим, загубити свій зміст.

Сотворений нами герб мусить мати загальний вигляд або історічно вірний, або перероблений, задовольняючи всім вимогам сучасного розвитку естетики, і одбиваючи на собі характерні риси сучасного моменту. Архангел в історічнім виді, білий на червонім полі (польські національні фарби) і з мечем опущеним в долину в знак покори України перед Польщею, зовсім не одповідає сучасному моменту і може виступати кандідатом в герби цілої України тільки в переробленому виді і в національних фарбах жовтий або золотий архангел на синім тлі. Разом з тим, сей образ має за собою певні й тверді історію і культ, і як не переробляй його по вимогах сучасної естетики, він все теки буде символізувати те, що символює ім'я архистратига Михаїла, і характерні риси сучасного моменту годі йому надати. Що особливо неприємно вражає око в цьому гербі, то се його озброєний войовничий вигляд; не збройною силою добули ми Українську Республіку, не зброєю, сподіваємося, будемо її й зміцняти, і образ озброєної емблеми, неприємно вражає око сучасного громадянина, зазнавшого на собі нещастя, що несе з собою зброя.

Нарід наш, як вгорі зазначив, сповідає три релігії, і емблема національна, що походить, з глибин одної релігії, може бути неприємною громадянам, сповідаючим инші релігії; емблема православного походження може бути терпимою уніятами, але може відпихнути від себе католиків, між котрими, як відомо, клерикалізм більш розвинений, а емблема, котра може відпихнути від себе бодай невелику частину свого народу, з політичного погляду цілком не допустима. Політика в цьому випадку мусить шукати згоди, компромісів, емблема повинна бути по можливости приємна, приваблююча для всіх громадян. До того не треба забувати, що частина наших земель — Галичина, Буковина, Холмщина і частина Волині — зараз в руках ворожих і ми не можемо бути певні, що по війні вони будуть в руках наших, там ведеться політика зкатоличення українського населення; і ми, прийнявши за герб емблему, неприємну католицькому духові, тільки допомогатимемо полонізації зкатоличеного українського населення. Так, з боку політичного, образ архангела, яко герб цілої України, не бажаний.

Образ лева має за собою, порівнюючи до архангела, два століття історічної давности, бо маємо його на печаті з 1316 року, а може й того давнійше. Він вживається яко герб державний в Галицький період нашої історії, обнімаючи західні українські землі, котрі в той час були осередком українського громадського й державного життя (східні землі в той час державним життєм не жили) і додержався до наших часів, яко герб Галичини. За сей довгий час загальний вигляд лева пережив кілька змін: то його обертали наліво, то направо від глядача, то становили на всі 4 лапи, то з'ображали стоячим на задніх лапах, хвіст або підносили догори, або опускали. В останнім часі, коли майже все українське політичне життє зосереджувалося в Галичині, він там був прийнятий в значенні герба цілої України і в такому значенні вживається там і по нині. 3ображають його стоячим на задніх лапах, деручимся на неприступну скелю, з хвістом піднесеним догори: історічний колір сього герба, якраз наш національний; золотий або жовтий лев на синім тлі.

Лева ні в якім разі неможна вважати плодом творчости нашого народу; самі історіки догадуються, що він західного походження[1]; стрічаємо його на гербах багатьох народів і держав — і на заході і на сході; він, як царь звірів, являється дуже шабльоновим символом влади, і не має в собі ніяких характерних ознак нашої нації. Але разом з тим, лев, що дереться на недоступну скелю, роскішно символює відродженнє українського народу, не зважаючи на всі, здавалося непереможні, перешкоди, і цім він нам підходить і дуже характерний для нашіх часів. Звичайно, вживати його в історічно вірнім виді не годиться, бо він, як образ позичений, нічого не говорить ні розуму ні серцю, але до фігури здорового лева, що дереться на неприступну скелю, треба додати ще рухів, щоб з сього образа пашіло неудержним поривом перемогти поставлену перед ним перепону, щоб він символізував ту дінамичну силу енергії, яка прокидається в народі під час його національного відродження.

Лев є гербом Галичини і з осібна міста Львова, котрий зараз в руках поляків, і може бути, що в їх руках і зостанеться, а в такім разі признаннє герба Галичини гербом цілої України набірає особливого політичного значіння. Сим фактом ми морально приєднуємо Галичину до останньої України. До того, в Галичині лева уже признано гербом всеукраїнським і він вживається по нинішній день, і непризнаннє його гербом народнім матиме злий вплив на боротьбу галичан за своє визволеннє. Можна говорити, що галичане занадто поспішилися признаннєм лева у всеукраїнськім значінню, а проте то є акт, з котрим ми мусимо рахуватися, так само як і з наслідками того або иншого рішення. В сьому і полягає особливе значинне сього герба.

В нараді, котра відбулася в перших числах листопаду 1917 р. з ініціятиви Генерального секретаріяту народньої освіти в справі герба України, як доносить про те М. Грушевський[2], звернено увагу на герб гетьманських часів — козак з мушкетом, а також висловлено бажаннє, щоб для нових державних громадських форм, виробити новий сімвол творчої, мирної праці. Там же запропоновано було виробити зовсім новий герб, помістивши на центральне місце золотий плуг на синім тлі, оточивши його ріжними емблемами, в тому числі і нашими історічними. Але мені здається, що герб не маючий за собою історічної традиції, трудно привіється до свідомости народньої; крім того, я думаю, що герб мусить відбивати на собі не форми громадського життя і не ідеї, котрими пройняті проводирі молодої Української Республіки, а характерні риси політичного і, головне, громадського життя краю і народу, — тоді він лехко прив'ється народові, буде зрозумілійший, і скоро зіл'ється з душею народу.

Козак з мушкетом і шаблею був гербом в найблизшій до нас Гетьманський період історії; на згаданій вгорі нараді висловлена була думка, що сьому гербові належить даті перше місце між старими, традіційними символами української державности.

Сей образ безумовно плід творчости тільки нашого народу, і між гербами инших народів і держав нема йому подібного. Сим двом точкам вимог естетики, він, як і образ архангела Михаїла, цілком задовольняє. Але коли образ архангела символізує боротьбу за віру, то образ козака символізує ту саму добу боротьби, але у всій його широті й повноті: і за віру, і за волю, і за долю України, — а тому сей герб має безмірно глибший зміст ніж архангел. До того, образ козака — твір пишного, блискучого періоду нашої історії, подарувавшого народові нашому і історії славу і безсмертє. Він є гербом того періоду нашої історії, коли весь загал народу пробудився від буденного життя і станув до боротьби в обороні своєї національної незалежности. Отже зараз ми переживаємо дуже подібний до того момент, час пробудження всього народу нашого до ідейної боротьби за волю і долю України. Ся спільність характерних рис гетьманської і нашої доб, робить образ козака з мушкетом і шаблею близьким, рідним і дорогим кожному сучасному українцеві, і з огляду на сю спільність сей образ може символізувати нашу добу, бо він в змісті своїм має характерні риси нашого часу.

Сей образ — один з тих художніх творів нашого народу, котрі з першого погляду не роблять приємного вражіння на око сучасного глядача, навпаки, здаються занадто наївними і навіть карікатурними, але чим довше на його дивишся, тим більше пізнаєш ідейний зміст і красу цієї простоти, тим більше він подобається.

Само собою зрозуміло, що сей герб можна прийняти за герб України тільки в історічно вірним його вигляді, бо найменша переробка позбавить його всіх згаданих вище коштовностей. Що до кольорів, то до сього герба можна вжити наші національні кольори: козак золотий або жовтий на синім тлі, але сей образ постільки багатий характерними українськими рисами, що до його можна вжити й инших кольорів, росписавши фігуру козака більш-менш природними фарбами, і своєрідність герба від того нічого не загубить.

На тій же нараді в справі герба України визнано, як доносить М. Грушевський, що в емблеми нових форм державного і громадського життя України старий образ козака з мушкетом і шаблею не годиться — „щоб не було підозріння в замислах відроджування старого“ ладу гетьманських часів. Але позіція українців, що до встановлення форм нового життя, до того ясна, свої бажання і стремління ми вже постільки виявили, що висловлювати подібні підозріння ніхто не має ніяких підстав, і приняттє одного з історічних гербів за герб цілої України тих підстав нікому не дасть, — се вже занадто велика політична обережність; і через те, що хтось там може зненацька подумати, буцімто ми хочемо повернути старий лад, відкиненнє всіх гербів старих часів, що мають за собою історічну традіцію, недопустимо. Не можна також погодитися з тим, що герб повинен бути емблемою форм державного і громадського життя; герб — то умовна емблема цілого народу, і мусить носити на собі характерні риси з життя того народу; а що до сих рис, то як ми вище бачили, сей герб їм відповідає.

Щоб доповнити загальну картину, треба зазначити ще один бік цієї справи — економічний. На просторах Росийської України ні один герб не був визнаний за герб цілої України, тут вживалися одночасно головним чином 2 герби: лев і архангел, а в Галичині лев завоював собі привілєгію, і широко вживався в значинні герба цілої України. Отже заміненнє його иншим гербом поведе за собою де які економичні втрати, котрі, впрочім, порівнюючи будуть по стільки невеликі, що звертати на них поважної уваги не приходиться.

Подаючи до уваги громадянства свою пробу аналізу в справі герба України, я не можу настоювати на признанні одного з поданих тут гербів за герб цілої України. І вважаю потрібним утворення особливого органу, комісії, в склад якої входили-б фаховці всіх заінтересованих спеціяльностей, історіки, художники, політики й економісти. Нехай та комісія, уважно обміркувавши з усіх точок справу герба України, стало зупиниться на одному і подасть на затверженнє Українських Установчих Зборів.



  1. І. Крипякевич: „Герб України“: календарь „Просвіти“ на рік 1914.
  2. „Народна Воля“ 12 листопаду 1917. р., ч. 189.
Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1923 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1918 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 99 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.