Гей, браття опришки, налийте горілки,
До ватри довержте ще дров. *
Настрійте ми горло голосом сопілки,
А я вам співати готов. Гуляймо ми, браття, в угорській границі.
Годі нас дігнати конем.
Одіж ми дістанем в жидівській крамниці,
А жида до дверей приб'єм. Де гори та бори, яруги скалисті,
Там є наша воля і власть.
Маємо що пити, маємо що їсти,
Любощів пластунка нам дасть. Гуляймо ми, браття, де трави зелені,
Де росов вкривається лист.
По корчах сплетених, де сосна звалена,
Не знайде нас, певно, і біс. Гуляймо ми, браття, бо більше не будем,
Не будем гуляти ми тут.
Як сніги упадуть — голови складемо,
Не дадуть співати нам тут. Гуляймо ми, браття, поки ще весело
І поки ще яснії дні.
Краще раз злетіти соколом у небо,
Аніж вічно жити в ярмі. Цю пісню написав Устиянович Микола Леонтійович
Все життя присвятив боротьбі за рідну мову і був, за висловом Івана Франка, її «галицьким соловієм». Його поезія «Гей, браття опришки» покладені на музику і давно стала народною піснею.
