Перейти до вмісту

Геніяльні кристали/Квіти

Матеріал з Вікіджерел
Геніяльні кристали
Валер'ян Поліщук
Квіти
Київ: Видавництво письменників „Маса“, 1927
КВІТИ

Ой, люблю-ж я, квіти, вас —
Сонячнії сльози, —
Вашим димом запашним
Туманіє розум.

Конвалія біло снить
На брильянти — росу.
Напряду я суму нить
В чулу туберозу.

І коли яріє сад
І троянда мліє,
Я й не бачу як летять
Роки молодії.

Нехай смерти чорний пес
Іклом білим грозить —
Серед квітів мила десь
Мою квітку носить.

Голос квітів — то приязнь
Гордої природи, —
То тонка та вічна в'язь
Живучого роду.

І де квіти — никне смерть
Та її погрози:
Vivant omnes virgines
Faciles, formosae!