Географічний опис села Онок

Географічний опис села Онок

Село Онок лежить у північно-західній частині Севлюського округу, поміж грунками Беренець та Шияня, в долині потічка Оночок у формі прямого кута. Сусідні села — Великі Ком'яти, Олешник, Вишній Шард, Велика Чингава, Мала Чингава. Протяжність села Онок 3,5 км. Із записів старих людей знаємо, що село Онок свою назву дістало від потічка Оночок. Але є й такі, які вважають, що село заснувала одна жінка Олена. Вона оселилась в долині потічка на зручному місці. З нею підтримували зв"язок блукаючі злодії на опришки, що блукали лісами. З часом і вони оселилися поряд з нею. Але найбільш імовірно, що назва села походить від назви потічка, що протікає через нього. Течія в потічку швидка. Під час сильних дощів через свої притоки, що стікаються з навколишніх грунків, вода в ньому швидко прибуває і завдає великої шкоди селянам. За півгодини, буває, вода заповнює всю долину від одного грунка до іншого. Навіть дорогу накриває шар води до 30-50 см.

Село Онок є давнім селом. Це підверджує нам запис, зроблений в Євангелії с. Заріччя: «В времени бисть книга сія в літо от рождества Бога нашого Ісуса Христа 1557 року, марта 30 в літо от созданія миру 7172, а от воплощенія Бога слова 1664 року, перев'язана книга сія в с. Оноці бренною і грішною рукою ієрея Тимотея.» Далі ще записано таке: «Того року місяця мая „laga“ і спалив Дановцій Ласло і турків поплінив із німцем много. Там і його постріляно місяця мая пред Вознесенієм Христовим.»

Із цих записів видно, що в Оноці вже 1664 року був священик, який умів перев'язувати книги. Тоді Онок був як матка, а потім не мав священика аж до 1876 року, коли в ньому священиком став Євгеній Єлеш, котрий і до нині працює в Тисоуйгелі. Не знаємо, з якої причини до цього року Онок був філією Великої Чингави. В давні часи коли турки панували над Угорщиною і тут проживали турки, про що свідчить назва одного грунка — Туркогат. Село оточували прадавні дубові ліси, які були добрим будівельним деревом і рясно родили жолуді. Тому жителі села тримали багато свиней, яких вигодовували, в основному, жолудями. Один господарь мав від 50 до 300 свиней. Один газда щей й музиканта тримав, який грав, коли свині їли. Тримали також багато овець. Один газда наймав по одного-двох вівчарів. З вовни виробляли петеки (верхній одяг).

Рогата худоба вільно випасалася аж до Севлюської гори, Вербовця і Чорного Потоку, бо до Угорщини не було меж між цими селами. Орної землі було мало. Селяни змушені були вирубувати ліси. Хто більше вичистить лісу, той більше мав орної землі. Жителі села були поденниками та кріпаками барона Перені. Ті селяни, які мали тяглову силу, відробляли 50 днів на рік. В 1865 році всі кріпаки отримали кожний свою земельну ділянку, яка була зареєстрована по земельній урбаріальній книзі.

З початку оночани займалися тільки землеробством та скотарством. Потім, від запрошених сюди італійців, навчилися тесати шліфери (шпали). З цього часу оночани стали славними шліферашами, яких держава наймала тесати шліфери до Перечина та Семиграда і при цьому їх достойно винагороджувала. Сьогодні у великій мірі практикують це ремесло. Після закінчення польових робіт і взимку оноцькі майстри розходилися по різних місцях тесати. Всюди їх радо приймали.

Землі навколо села складалися, в основному, з грунків. Лише в південно-західній частині села є небагато рівнини. Але й ця рівнина заливається водою, знищуючи врожай. Сільський земельний масив ділиться на такі урочища: Шияня, Перегови, Сольний, Березник, Медвежий, Мигальчини, Бродянські. Медвежий так називається, бо там колись медвідь вбив чоловіка. Сольний називається так, бо там колись знаходили сіль.

Перша сільська церква була на грунку Шияня. Вона була вкрита соломою. Ще й сьогодні можна побачити те місце, з якого перевезли до школи великий камінь, який був престолом у цій церкві. Ця дерев'яна церква зараз знаходиться у Малій Чингаві (Завадка). Теперішня кам'яна церква була збудована вже на третьому місці у 1876 році. Першим священником тут був Євген Єлеш, який прослужив у нас 32 роки. Церква розмальована фресками італійськими майстрами. В селі проживав один знаменитий чоловік, який сам із свого розуму та за своїм планом торунь та іконостас у нашій церкві зробив. Його син став ще більшим майстром і робив торуні та іконостаси у великих церквах, навіть в Америці.

Перша школа була дерев'яною і вкрита соломою. На вигляд вона була простою селянською хатою і мала одну кімнату та сіни. Знаходилася на території теперішньої школи. Приблизно таку школу видно ще й зараз у селі Великі Ком'яти. Її продали тут одному селянину. Навчання проводилось лише в вечірній час. Найбільше уваги приділяли релігії. В 1880/1881 навчальному році до школи ходило 34 хлопчики та 8 дівчат (разом 42). З кожним роком їх ставало щораз більше.

Греко-католицька школа в с. Онок початок ХХ століття

Так у 1891/1892 навчальному році вчилося вже 96 дітей, з них 50 хлопчиків та 46 дівчат. Першим порядочним учителем був Дмитро Попович. Як півцеучитель він працював з 1858 по 1903 рік, тобто 45 років на одному місці. Мав також і помічника. Теперішня школа збудована 1888 року. Одночасно тут проживала і сім'я вчителя. Коли Дмитро Попович пішов на пенсію, навчання в школі протягом 1903–1905 років не проводилось. У 1905 році управління Мукачівської єпархії призначило мене як дефінітивного півцеучителя. У такому званні я працював до першого вересня 1922 року, після чого дістав звання державного учителя. У 1926 році я дістав наказ на постійне навчання і до цього часу тут працюю з Божою поміччю. Кожного року навчав від 80 до 120 дітей і вів їх 5-6 шкільних років. До 1907 року річної доплати діставав від держави 46 корун. Ця церковна школа стала державною з безкоштовно найманою для мене квартирою. Державною школа стала в 1914 році.

Державна народна школа в с. Онок перша половина ХХ століття

Першою вчителькою в ній була Ганна Кіш. Перед війною в Оноці були вже 2 школи, але й так вони переповнені дітьми. Населення Оноку має 1506 чоловік, з них — 1250 русинів та 256 жидів.

Народна ноша в с. Онок

Статистика за 1926 рік дає нам таку картину: від 6 до 12 років 118 дітей, від 12 до 15 — 94. Разом 212 дітей, з них русинів 174, жидів 38. Отже, як видно з цієї статистики, ці дві школи не можуть вмістити всіх школоповинних дітей, а сьогодні в 2-х класах три вчителі працюють.

Жителі села за віросповіданням є греко-католиками, які цієї віри після перевороту дотримувалися. Друга віра є жидівська. Майже всі жителі села знаходилися в руках лихварів. Від лихварства деякі жителі рятувалися посередництовом кредитної спілки, яка була створена у 1903 році. До неї входило 50 членів із 60 паями. На сьогодні спілка має 612 членів і 640 паїв. Спілка має 287385 корун. До спілки входять також Велика Чингава і Мала Чингава. У 1928 році спілка перейшла на необмежену поруку. Потім членам спілки стали ділити по 2-3 вагони кукурудзи.

Знаходиться в селі біла глина(каолін), яку вагонами вивозили до фабрик у різні місця, де з неї виготовляють порцелянові вироби. Беруть глину також севлюські гончарі та маляри. Є в Оноці і такі грунки, на яких вирощують виноград. Кожний газда мав по 3-5 чи навіть 10 бочок доброго вина. На жаль, ці виноградники були знищені філоксерою і зараз майже не відновлюються.

Кубіній Юрій Іванович