Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів/VII

◀ VI

Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів VII (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича

VIII ▶

VII.

(З листа до невідомого).

Добре: принесім і поставім, наче картину коло картини, страх Божий і віру во Христа, аби подивитися чи велика між ними ріжниця. Мати страх Божий — се значить боятися Бога; мати віру Христову — значить вірити в Бога. Страх — боючися Бога любити Його, і віра — вірючи надіятися й любити. Мати страх Божий — се значить боятися Всюдасущого. Страх завжде боїться невидимого — і віра теж не бачучи вірить. Страх Божий — дар Господа (Сірах 133) — і віра дар Божий (Ефес. п. 2). Страх Божий надіється на Бога — і віра надіється на Бога. Страх Божий стає в Бозі як на камені — і віра теж во Христі, бо Він є камінь (Кор. п. 10, в. 4). Страх Божий є вершина й цвіток щастя — і віра дає щастя (теж п. 11, в. 6). Страх Божий вінець мудрости — і віра теж печать християн. Страх Божий веде в землю обіцяну — і вірою переходять Чермне море (До жидів п. 11, в. 29). Страх Божий додає днів (Притчі п. 10, в. 27) — і віра во віки віків стояти буде (Сір. п. 40, в. 12). Страх Божий жерело життя (Притчі п. 14, в. 26) — і вірою праведник живий буде (Авак. п. 2, в. 4). Страх Божий відгонить гріхи (Сір. п. 1, в. 21) — і віра виконує заповідь (Іван п. 3, в. 23). Страх Божий, боючися Бога, вірує в Нього — і віра, вірючи в Бога, боїться Його. Страх Божий заповідає спокій (Сір. п. 1) — і, вірою оправдавшися, спокій маємо в Бозі. Як можна вірити в Бога, не боючися Його? І як можна боятися Бога, не віруючи в Нього? Бог і Христос і заповідь Христова — се одна воля Божа.

Отже звідси видно, що віра й страх Божий — се одно. Страх Божий — се дух Божий в людині, яко сказано: „наповнить його дух страту Божего“ (Ісаїя п. 11, в. 3). І віра Христова се теж єсть дух Господень, яко сказано про „імущих духа віри“ (Кор. п. 9, в. 13). Отже ми Богом Бога і духом духа бачимо. Отець притягає нас до Сина, а Син до Отця. Але ж бо Отець є в Сипі, а Син в Отці — так і страх Божий у вірі, а віра в страху Божім. Страх Божий є внутрішне свідоцство про сина, а віра — зовнішній доказ перед чоловіком.

Коли б мене хто спитав — як то дістати страх Божий, я би йому відповів із Сіраховим сином: „забажавши премудрости, соблюдися перед Господом і Господь подасть премудрість і страх Божий“. А як би ти знов запитав — як дістати віру, то скажу тобі з Іваном: „всяк согрішающий не побачить Його з не пізнає Його“. Запитай же мене тепер — як дістати в наслідство ще й дорогоцінні заповіди — я тобі відповім з Давидом: „блажен муж, що боїться Господа й бажає по заповідях Його“. От бачиш як до згаданих двох приєднується й третє і стають три во єдино: страх Божий, віра Христова і животворящі заповіди. Страх Божий і віра ведуть до заповідей, а дух заповідей вершить двоіцю. Страх Божий — слава й початок, віра Христова — нива і зерно, а солодкі заповіди — плід райського дерева. Ми свідоцтвом каменя Біблії поставили в одно страх Божий і віру Христову, а Давид страх Господень разом із заповідями ставить.

Страх Божий — се є правдиві судьби Господні. Хто ж посьміє від божественної нероздільної двоіці відділити сокровище безсмертного божества — заповіди Божі? Вони ж плід, завершення і закінчення всьому, хоч самі кінця не мають, бо початок і кінець — один Бог. Бог усьому початок, Бог средство, Бог і кінець усьому. Ніщо не може від Бога кращого родитися, як Він сам — тим-то Він і Бог, що кращий над усе. Що ж можна знайти краще заповідів? І де — чи на небі чи на землі? І коли — чи у сей вік чи в будущий? Та я б і сам їх кинув, коли б що краще від них знайшов, але не можу та й не хочу. Бо се є Бог мій, рай і життя вічне.

А є й другого роду страх Божий. Він уже не веселить, а мучить, не ублажає, а погубляє, не життя дає душі, а смерть люту. Се безбожничий страх і рабський, а живе він у двох сортів людей. Про перших Давид сказав: „рече безумен у серці своїм“, а про других Син Його Христос: — „усяк согрішающий є раб гріха“. Перший сорт, не визнаючи господина, веде війну проти Божого стану, а другий хоч і признає, але боїться як мучителя, а не як батька, як то сказано: „живуть у сліпоті своїй — і в тім страх їх. Утікає нечестивий, хоч ніхто за ним не женеться (Притчі); хвилюються неправедні й відпочити не можуть; страх нечестивою у руках його“. Се вже не Божий страх, а жало смерти, гріх. Один боїться щоб не пропала тлінність, другий заботиться о гріхах, а всі мучаться. Сей страх можна назвати пекельним, а не Божим.

І як є погибельний страх, так є й віра суєтна, лицемірна, бісовська, рабська. Вона й признає, що є Бог, але ділами відкидається від Нього. Устами говорить „Господи, Господи“ а не творить волі Його. „Покажи міні віру твою ділами твоїми“, каже апостол Яків. Одно діло вірити в те, що Бог є, а друге вірити в Бога, любити Його, покластися на нього й жити по-Божому. І біси вірують, що справді таки є Бог і бояться Його, отже бачиш в бісах і віру і страх — але ж се не віра в Бога. Вірують і розбійники, що є суд гражданський і бояться його, але не живуть по законах його і не ввіряють себе йому, а йдуть власним шляхом до мнимого свого щастя. Не той богатий хто вірує, що золото направду є в землі, а той хто погнався за тим золотом, влюбився в нього, зібрав його, обогатився ним і, звірившися на нього, укріпив дом свій. Так і вірним християнином не той є, хто вірує, що десь істнує Бог на світі, а той хто послідує Йому, влюбиться в Нього і, заснувавши дім щастя свого на любови Божій, утвердить його виконуванням волі блаженної Господьної, звіряючися на неї, як на найтвердший адамант. „Благим є міні закон уст твоїх“ — от у чім і єсть обручення віри з Господом, як то ще каже Осія: „обручаться в правді і в милості і в щедротах, і обручаться собі в вірі і пізнають Господа“ (п. 2, в. 19).

Отже бачиш — віра не розділяється від правди, суда, милости й щедрот. Що ж тут правда? Давид каже: „правда твоя — правда вовікі і закон твій — істина“ А що суд? — „Сотворить суд і правду“. А що єсть милость? — „По милости твоій і то судьбі твоій живи мене“. А що є щедрости? — „Щедрости твоі многі, о Господи“; „хто вірує в мене — буде мати життя вічне“.

От тобі життя! От чим оживляються мертві від жала гріховного. Але ми осліплені серцем і нещасні розумом. Та чи довго ж нам не вірити в життя се? Чи довго ж буде тяжким нам світло й спокій повелінь Божих?