Гуляйполе Нестора Махна

by Лариса Якубова

Гуляйполе Нестора Махна Лариса Якубова 2017

Джерело: Цей день в історії

27 листопада 1918 року військо Нестора Махна вступило в Гуляйполе, яке він оголосив центром повстанського руху проти буржуазії. Наступного року, після піврічного співробітництва та розриву з більшовиками, Гуляйполе стало столицею величезної території на південному сході України - так званої «Махновії», де в умовах повномасштабної війни тривала розбудова «соціалістичного життя».

Нестор Іванович Махно - 29-річний анархіст-каторжанин - повернувся на батьківщину в село Гуляйполе Олександрівського повіту Катеринославської губернії після амністії, яку принесла Лютнева революція. Голова Комітету по порятунку революції, «уповноважений Радою селянських і робітничих депутатів району, Групою анархо-комуністів, Радою Профспілки із здійснення тимчасового ідейного керівництва нашим революційним рухом» - такі посади він обіймав впродовж 1917 року. Влітку в Гуляйполі ліквідували поміщицьку власність на землю і створили дві комуни, на початку листопада районний з'їзд вітав більшовицький переворот у Петрограді й ухвалив резолюцію «Смерть Центральній Раді!». Радикалізм позиції Махна привів до того, що після укладення Берестейського миру і приходу австро-німецьких військ він разом із більшовиками навесні 1918 року залишив Україну.

Розмови про революцію з московськими анархістами та більшовиками справили на Махна гнітюче враження. Перші ввижалися йому відірваними від реального життя міськими мрійниками. Другі прикро вразили зневажливим і зверхнім ставленням до анархістів, які, на їхню думку, не спроможні були організувати нічого життєвого.

29 червня 1918 року Махно з документами на ім'я колишнього вчителя, офіцера Івана Яковича Шепеля, та невеликою сумою грошей з Москви вирушив в Україну для організації антигетьманського повстання. Діставшись манівцями до Гуляйполя і розвідавши настрої селянства, він дійшов висновку, що його треба підіймати негайно відразу після жнив. Загроза втрати вирощеного на реквізованих поміщицьких землях врожаю запалювала хліборобів краще за будь-яку агітацію. Особиста трагедія (австрійці розстріляли його брата Омелька) надавала Махну наснаги. Справа анархіста-комуніста полегшувалася тим, що антигетьманське та антиавстрійське повстання вже палало в Південній Україні, питання залишалося лише за тим, хто його очолить.

В липні-серпні діяльність невеликого загону Махна мало чим відрізнялася від дій аналогічних селянських угрупувань - погроми поміщицьких обійсть, здобуття зброї та грошей. Захоплена в економії Нейфельда бричка, встановлений на ній кулемет (куплений на гроші з пограбованого банку в селі Жеребець) та семеро однодумців верхи на конях - з такими силами Махно здійснив свій перший 70-кілометровий рейд до Дніпра, агітуючи селян підніматися на повстання. Для Махна то була не більше, не менше - священна війна. Після об'єднання із загоном Феодосія Щуся, перемог у боях у Дібрівському лісі та самій Дібрівці (згодом за виступ на боці Махна село майже повністю було спалене австрійцями) він отримав прізвисько «Батько».

Загрозу поміщицької помсти Махно вирішив радикально - шляхом соціальної чистки. Аби унеможливити повернення колишніх власників у помістя він став на шлях знищення поміщиків разом з їх охороною. Смерть чекала на кожного німецького і австрійського солдата та офіцера, гетьманського вартового чи куркульського сина, якщо вони ставали на шляху революції. Махно перетворився на легенду, що наводила жах на заможні верстви далеко за межами Гуляйполя. Гетьманська адміністрація зібрала кілька томів з докладними описами злочинів махновців, засновані на свідченнях біженців з району, який захопили махновці. Всі вони вимагали навести лад, однак, єдине, на що були спроможні власті Олександрівська (нині - Запоріжжя), - телеграфом запросити допомогу з Києва. Чисельність махновського війська у вересні 1918 року зросла до півтори тисячі чоловік. На його чолі став Штаб повстанських військ у складі Нестора Махна, Семена Каретникова та Олексія Марченка. До складу махновців влилися загони Білаша, Удовиченка, Хоменка, Гончаренка та інших селянських ватажків.

Наприкінці осені 1918 року територія України повною мірою не контролювалася жодним з великих політичних центрів, Перша світова війна доходила свого безславного кінця. У листопаді в Німеччині спалахнула революція. 13 листопада ВЦВК і Раднарком РСФРР анулювали Брестський мирний договір, і вже 17 листопада Реввійськрада за вказівками Володимира Леніна створила спеціальну групу військ курського напряму на чолі з Володимиром Антоновим-Овсієнком. 28 листопада Тимчасовий робітничо-селянський уряд України звернувся до українського народу з маніфестом про повалення гетьмана Скоропадського і відновлення влади робітників та селян.

Не залишався осторонь процесу і Махно: не дочекавшись підтримки від анархістів-містян, він зробив ставку на селянство і впродовж жовтня здійснював рейди Павлоградським та Олександрівським повітами, закликаючи на повстання проти держави взагалі і Гетьманату зокрема. В листопаді він дійшов думки про те, що настав час перейти від партизанської до позиційної війни на німецько-австрійсько-гетьманському та білогвардійському фронтах. Революційний, трудовий фронт, як його бачив Махно, мав охороняти Гуляйполе як ідейний та організаційний центр повстання.

Перехід від партизанської війни до позиційної з утворенням фронтів, від отаманства з його диверсійним характером до регулярного війська, формування тилу означало по суті відхід від ідеї бездержавності. Махно добре розумів, що для реалізації плану потрібна не менш як 70-100-тисячна гарно озброєна армія, здатна захистити визволену територію, і навіть у колі його соратників задум виглядав абсолютно фантастичним.

27 листопада 1918 року військо Нестора Махна вступило в Гуляйполе, яке він оголосив центром повстанського руху. Через два дні Батько видав наказ про початок загального походу проти буржуазії. Тоді ж було створено військово-революційний штаб у складі Махна (командуючого військом), Віктора Білаша (начштабу), лівого комуніста Херсонського, лівого есера Миргородського та анархіста Бориса Горєва.

В грудні армія Махна разом з більшовиками вибила війська Директорії з Катеринослава (нині - Дніпро), а в лютому 1919 року влилась до складу 1-ї Задніпровської дивізії Павла Дибенка, разом з якою впродовж кількох місяців утримувала кількасот кілометрову ділянку фронту в Приазов'ї. Втім співробітництво з більшовиками виявилось нетривалим - вже у червні Махно був звинувачений в підготовці контрреволюційного заколоту з метою повалення радянської влади, що нібито мав відбутися на запланованому в Гуляйполі на 15 червня з'їзді рад 72 повітів. Порвавши з більшовиками, до осені 1919 року Махно створив нову, ще потужнішу армію, яка самостійно взяла під контроль величезну територію на південному сході України. В умовах повномасштабної війни під її захистом в межах анархічної республіки почалась розбудова «соціалістичного життя».

Події 1917-1918 років відіграли непересічну роль в ідейній еволюції Батька Махна. Відступ радянських військ з України, поразка Центральної Ради, проголошення Гетьманату (розцінюване революціонерами лівого спектру як контрреволюційний переворот) та розгортання іноземної інтервенції мимоволі привели його до висновку, що анархізм як ідеологія прекрасний, однак анархія як система у тогочасному політичному та геополітичному контексті недосяжна. Наступні роки Батько витратив на пошуки моделі військово-політичної організації, що сприяла б наближенню часу і обставин, в яких запровадження анархістської теорії в життя стало б можливим.