Давній Тернопіль/Олександер Барвінський

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Давній Тернопіль
Богдан Остап'юк
Олександер Барвінський
Маямі—Торонто: Об’єднання «Тернопільщина» у Філядельфії, 1984
ОЛЕКСАНДЕР БАРВІНСЬКИЙ
(1847-1927)

Про Олександра Барвінського, одного з найвидатніших культ.-освітніх та політичних діячів другої половини 19-го та початку 20-го сторіччя, не появилася досі, за виїмком кількох статтей, жадна більша наукова праця.[1] Про нього згадав у 1-му томі ’’Шляхами Золотого Поділля” небіжчик проф. д-р Микола Чубатий, уродженець Тернополя, у своїй статті ’’Історія Тернополя та Тернопільщини” ст. 47-50. Але про цього велиго пробудителя національної свідомости міщан та селян галицького Поділля, зокрема організатора культ.-освітніх установ Тернополя і Тенропліьщини, належиться більша, повніша згадка, і це спонукало автора цих рядків написати про нього окрему статтю. Метою цієї статті є накреслити на основі доступних матеріялів коротку сильветку Барвінського, вказати на великі осяги його муравлиної праці в Тернпільщині і коротко торкнутись його видавничої, наукової та політичної діяльности у львівський період його життя.

Як основу до цієї статті використано в першу чергу незвичайно цінні спогади О. Барвінського ’’Спогади з мого життя. Образки громадського та письменського розвитку Русинів в 60-тих рр. 19 сторіччя”. Натомість про його дальшу наукову, видавничу та політичну діяльність у Львові маємо мало джерельних матеріялів. Знаємо, що Барвінський продовжував писати свої спогади у Львові, про що він згадує у своїй статті про Володислава Федоровича, поміщеній у літературному
Давній Тернопіль. Олександер Барвінський.jpg
Олександер Барвінський в своїм кабінеті (1920-ті роки.)

збірнику ’’Серед бурі”. В замітці на ст. 328 цього збірника він пише: ’’Збережену в моїм родиннім архіві переписку покійного В. Федоровича вихісную при нагоді в ’’Споминах з мого життя”, котрі веду дальше серед воєнного неспокою”.

Пані Марія Зелена, внучка О. Барвінського, переслала для використання фотокопію статті о. Ісидора Сохоцького про О.

Барвінського, інформацію про родину та рідкісні знімки свого діда, за що автор цих рядків складає їй щиру подяку.

І. Молоді літа Барвінського, його науково-культурна та політична діяльність у Тернопільщині

Олександер Барвінський народився 8 червня 1847 р. в Шляхтинцях біля Тернополя, де його батько о. Григорій був парохом 50 років. Мати Доміцеля була донькою о. Дмитра Білинського з Козівки і Анни з Юськевичів, тернопільських міщан. О. Барвінський мав чотирьох братів: Іполіт, Іван, Осип — священики, а Володимир — письменник, був основником і редактором ’’Діла” у Львові. Сестри Анна, Юлія, Іванна вийшли заміж за священиків. Початкову науку закінчив Барвінський в одноклясовій школі в Шляхтиницях, де вчителем був Яким Гамуляк, тернопільський міщанин, а 4-клясу народньої школи в Тернополі, де й у вересні 1857 р. вступив до гімназії. Навесну 1864 р. заходом о. Михайла Чачковського основано в Тернополі тайне студентське Т-во ’’Громаду”. Як учня 7-ої кляси впровадив Барвінського до ’’Громади” Іван Пулюй. ’’Громада”, до якої належали учні вищих кляс гімназії, була в той час справжньою школою українознавства. Тут вчилися літературної української мови, читали книжки з ділянки укр. літератури та історії, влаштовували різні національні свята, концерти в честь Шевченка тощо. Іспитом зрілости у 1868 р. закінчив Барвінський тернопільську гімназію.

Вписавшись на філософічний факультет Львівського університету, Барвінський вибрав історію, українську та польську мови як головні предмети. Побіч своїх університетських студій включився він зразу в культ.-наукове і громадське життя тодішнього Львова. Відвідував бібліотеки Оссолінських і Дідушицьких, в яких знаходив цінні матеріяли до нашої історії.

При помочі товаришів з Духовної Семінарії, а саме Гната Рожанського і Гаврила Боднара видав Барвінський поезії Т. Шевченка в двох томах (1867-1868), а в 1869 р. видав ще один том як доповнення до другого тому. До цих видань увійшли твори Т. Шевченка, друковані у ’’Вечерницях”, ’’Меті”, в петербурзькій ’’Основі” та поезії рукописного Кобзаря о. Михалевича. Хоч це видання мало певні недоліки щодо упорядкування, провірення текстів і коректи, то все ж таки на ті часи це був найповніший збірник Шевченкових творів для широких кіл українського громадянства. ”Ми дали суспільності те, на що спромоглися наші слабі сили”, згадує Барвінський у своїх спогадах.

Вже на університетських студіях виявився Барвінський людиною правдивого патріотизму, невичерпаної енергії, ініціятиви та надзвичайної працьовитости. Таким залишився він до кінця свого життя. В 1867 р., у зв’язку з його пляном концерту з нагоди 7-мих роковин смерти Шевченка 1868 р. він звернувся до Миколи Лисенка, який в переїзді до Ляйпціґу на вищі музичні студії зупинився у Львові, з проханням написати музичну композицію до слів “Заповіту“, що Лисенка радо виконав. Про цей плянований концерт дізнався також композитор Михайло Вербицький і теж прислав свою композицію до слів ’’Заповіту”. Згаданий концерт викликав велике одушевлення і дав почин до щорічного святкування у Львові, а згодом у цілій Галичині почали відзначати пам’ять великого українського Генія.

Після закінчення студій слявістики під проводом Франца Мікльошіча шкільна влада призначила Барвінського вліті 1869 р. на посаду заступника вчителя гімназії в Бережанах. Побіч своїх учительських обов’язків він продовжував працювати науково. В 1870 р. появилася друком перша частина “Усної словесности“ з історично-літературним оглядом народньої творчости, а в 1871 р. “Писана словесність“ у двох частинах.[2]) У виготовленні цих праць помагав Барвінському, головно інформаціями про наддніпрянських письменників, Пантелеймон Куліш, який для того двічі відвідував Барвінського у Шляхтинцях і в Тернополі. Не маючи змоги присвятитись більше науковій праці, старався Барвінський про перенесення до Львова. У 1871 р. перенесла Барвінського шкільна влада з Бережан до Тернополя на посаду старшого вчителя державної семінарії. Перед ним відкрилося нове поле педагогічної діяльносте, досі йому зовсім незнаної. Він почав пильно студіювати праці з педагогії, дидактики і спеціяльної методики предметів. Завдяки тій наполегливій праці Барвінський став одним з найкращих фахівців тієї наукової ділянки.

Незважаючи на шкільні та родинні обов’язки, Барвінський завжди знаходив час на громадську роботу. Поза “Руською бурсою“ не було в Тернополі в той час жадного іншого товариства. Тому він зразу розгорнув у Тернополі широку культ.- освітню працю. Його заходом постала в 1876 р. філія ’’Просвіти”. її головою вибрано д-ра Лучаківського, але вся праця спочивала на плечах Барвінського, який був секретарем. До тернопільської філії ’’Просвіти” належав не лише повіт, але також Збараж, Скалат, Теребовля, Гусятин, а навіть Чортків. До філії "Просвіти” вписалося кільканадцять визначних міщан. Книжечки "Просвіти” ”кинули між них перший соняшний промінь народньої свідомости”, згадує Барвінський у своїх спогадах. Зауваживши це, він оснував і для них "Міщанську Читальню” (предтечу пізнішого "Міщанського Братства”), яка відіграла важливу ролю в громадському житті давнього Тернополя. При допомозі старости Гринецького, д-ра Лучаківського і радника суду Струмінського віднайдено статут фундації кн. Константина Острозького, наданий 3-го вересня 1593 р. на "приют при церкві Різдва Христового для підупавших і убогих або окалічілих міщан”.

Головний Виділ "Просвіти” у Львові звернув увагу на потребу ширення просвіти серед народніх мас не лише при помочі книжечок і "Письм Просвіти”, але також живим словом, тобто поїздками на села звідчитами та закладанням нових читалень. За прикладом Головного виділу пішла і тернопільська філія вже в 1883 р. Для тієї мети приєднав Барвінський членів Виділу філії Юрія Ґецева, д-ра Івана Лошнева, проф. Льва Рудницького, Петра Левицького та інших. Почались поїздки по селах і містах. Сам Барвінський їздив з викладами та з метою закладання читалень "Просвіти” до таких сіл: Курівці, Бірки Великі, Цебрів, Глубічок Великий, Біла, Чистилів, Кутківці, Довжанка і до міста Микулинець. За цю наполегливу просвітянську працю вислав Головний Виділ у Львові 14 лютого 1884 р. Барвінському письмову подяку. Крім викладів на культ.-освітні теми, Барвінський почав студіювати народню економію, зокрема німецьку, де існували щадничі і промислові спілки. На основі цих студій виголосив Барвінський відчит у філії "Просвіти” 25 березня 1885 р. під заг. "Про упадок нашого хліборобства і спосіб його подвигнення”. В 1884 р. заходом Барвінського постала "Руська Бесіда”, яка стала вогнищем товариського і народнього життя, тоді ще не надто численної інтелігенції Тернополя і його повіту.

В 1885 р. вибрано Барвінського до тернопільської Міської Ради. З його ініціятиви почали промовляти українські радні на засіданнях перший раз по-українськи. 1887 р. Міська Рада делеґувала Барвінського до комітету для прийняття австрійського престолонаслідника, архикнязя Рудольфа. З тієї нагоди влаштовано етнографічну виставку, яка мала показати архикнязеві життя та побут нашого села з усіх околиць Галичини. Головою комітету вибрано Володислава Федоровича, власника Вікна, а Барвінського секретарем. У програмі привітання архикнязя і відкриття виставки взяв участь хор 122-ох співаків із сіл Біла, Чистилів, Воробіївка, Цебрів, Березовиця Велика, Курівці, Настасів, Вишнівчик, а головну його силу творили співаки з Денисова, Купчинець і Городища. Цей збірний хор під дириґентурою о. Йосифа Вітошинського з Денисова проспівав австрійський гимн та кантату Анатоля Вахнянина, яку він написав на привітання архикнязя. В міському парку, т. зв. Новому Городі, де були збудовані селянські хати з різних околиць Галичини, виконали довколишні селяни обжинкові та хороводні танці.

Родинні справи, перш усього щоб дати дітям вищу освіту, а також брак науково-історичної бібліотеки в Тернополі, змусили Барвінського перенестись до Львова. При цьому варто згадати про родинне життя Барвінського. Перший раз одруживсь Барвінський в 1869 р. з дочкою управителя дібр графа Альфреда Борковського в Шляхтинцях Романа Шумпетера (чеського німця) Софією. З цього подружжя було двоє дітей: син Володимир, який помер на 27 році життя, і дочка Ольга, заміжня Бачинська. (п. Марія Зелена є саме дочкою Ольги Бачинської і проживає в Торонті, прим. автора статті.) Перша жінка Софія померла в Шляхтинцях 27 липня 1877 р. Вдруге одружився Барвінський 3-го червня 1879 р. з дочкою о. Івана Любовича Євгенією. З другого подружжя було 6-теро дітей: Богдан — д-р філософії, Роман — інженер, Олена — заміжня Савчук, Степан — помер дитиною, Олександер — д-р медицини і Василь — відомий композитор, визначний піяніст. Про перенесення до Львова старався Барвінський від давна. Остаточно рішенням міністерства освіти з 4-го листопада 1888 р. призначено Барвінського до учительської семінарії у Львові. Того ж дня покинув Барвінський назавжди Тернопіль. Із щирим серцем прощали його представники інтеліґенції, міщани та селяни як великого пробудителя і провідника культ.-освітньої та політичної діяльности Тернополя і північного Поділля.

II. Наукова, журналістична та політична діяльність Барвінського у Львові

Ще в Тернополі, в часі своєї педагогічної та культ.-освітньої діяльности почав видавати Барвінський "Руську Історичну Бібліотеку".[3]) Крім цього, завдяки знайомству з Паньком Кулішем, який допомагав Барвінському у виданні шкільних підручників і літератури, Барвінський видав укарїнські читанки для вжитку в гімназіях. Великою заслугою його було те, що він перший виготовив старанно опрацьовані підручники української літератури для середніх шкіл, вживаючи при цьому вперше українського фонетичного правопису, замість т. зв. стимологічного, якого вжживали москвофіли. Цей новий правопис прийняла негайно вся українська преса і видавництва. У Львові видав Барвінський читанки для 1-го і 2-го курсу учительських семінарій та всесвітню історію в двох частинах.[4])

Барвінський єдиний з тодішніх галичан утримував живі звязки з наддніпрянськими діячами в Києві, який він двічі відвідав і це докладно описав у своїх споминах.[5]) Він знав особисто Куліша, Лисенка, Кониського, Антоновича, Василя Вовк-Карачевського, проф. Міщенка та інших. В часі других відвідин Києва, з нагоди святкування київською "Громадою" роковин Шевченка, він пізнав визначних діячів з цілої України. Ще в часі студій у Львові нав'язав Барвінський знайомство з Сидором Воробкевичем короткий час був парохом православної церкви у Львові. Завдяки Барвінському оба брати стали свідомими українцями і почали писати свої твори чистою літературною мовою. Кілька разів відвідував Барвінський Воробкевичів у Чернівцях.

Слід згадати, що заходом Барвінського перетворено 1892 р. "Т-во ім. Т. Шевченка" з літературного на "Наукове Т-во ім. Шевченка".[6]) Барвінський був теж знаменитим журналістом. Його численні статті були друковані в різних українських та німецьких часописах і журналах, зокрема в "Ділі", "Правді", "Зорі", "Учителі" та інших. Він оснував в 1897 р. другий щоденник "Руслан", який був органом створеної ним християнсько-суспільної партії. Цей щоденник проіснував аж до 1914 року. Від 1893 р. був Барвінський членом Краєвої Шкільної Ради і твердо його братом о. Григорієм, який обстоював інтереси українського шкільництва. Він працював в "Руськім Т-ві Педагогічнім", назву якого змінив на "Українське Педагогічне Т-во" (У. П. Т.). Він був головою цього Т-ва від 8. 12. 1891 до 5. 7. 1895, коли зрікся.

Як політичний діяч перейшов Барвінський до історії як творець невдалого польсько-українського порозуміння, т. зв. "Нової Ери". Ця "Нова Ера", тобто спроба порозумітися з поляками з огляду на велику загрозу для обох народів з боку Москви, не вдалась через тупість і короткозорість польського політичного проводу, очолюваного графом Бадені (італійсько-польський мішанець), який не мав жадного зрозуміння для польсько-украінських історичних взаємовідносин. Проголошення "Нової Ери" викликало велику бурю, перш усього серед москвофілів. Осудив її гостро також М. Драгоманів, а за ним радикали та деякі народовці. Як головний представник новоерівської політики з українського боку, Барвінський був послом до парляменту від 1891 до 1900 р. і до галицького сойму від 1894 до 1904 р. Він старався нав'язати контакт з польськими колами, щоб придбати якнайбільше національних здобутків для українців. Його заходом створено на Львівському університеті катедру української історії і покликано на викладача Михайла Грушевського. Завдяки Барвінському на цьому ж університеті створено також катедру української мови і літератури, а Науковому Т-ву ім. Т. Шевченка признано державну субсидію, і воно розвинулося у справжню Академію Наук. Заснування кількох гімназій, в тому числі і в Тернополі, утраквізація учительських семінарій, розвиток народнього шкільництва — все це висліди терпеливих і послідовних заходів Барвінського. Вони мали велике значення не лише для Галичини, але й для цілої України.

Коли ж Барвінський переконався, що наладнання українсько-польських взаємин неможливе — перейшов до опозиції. В 1901 р. українські посли сойму на знак протесту проти екстермінаційної польської політики, зреклися своїх мандатів. Посол Барвінський прилучився до них і склав у тій справі відповідну заяву. Те саме зробив він вдруге в 1903 р., коли українські посли знов залишили сойм. Барвінський тісно співпрацював в австрійськім парляменті з послом Юліяном Романчуком. Він робив всі можливі заходи в справі оснування у Львові українського університету. В 1903 р. виголосив Барвінський в австрійськім парляменті знаменну промову, в якій гостро осудив політику поляків супроти українців і висунув домагання національної автономії для українців в Австрії. Таким чином перейшов Барвінський на позиції національно-демократичної партії.

Д-р Кость Левицький у своєму нарисі "Історія політичної думки" так написав про Барвінського: "о. Барвінський ділав в добрій вірі, що його лагідна політична тактика принесе українській нації більше користи, як опозиційна засаднича політика". Свою згадку про Барвінського закінчив К. Левицький такими словами: "Але проте наше громадянство завжди шанувало О. Барвінського як діяльного і заслуженого українського громадянина, який зрозумів, що наша будучність не в чужій ласці, але у власній праці і жертвах". В 1917 р. Барвінського іменовано досмертним членом Палати Панів (Сенату). В тому характері він взяв участь 18 жовтня 1918 р. в нарадах Української Конституанти у Львові, яка проголосила на західньо-українських землях Українську Державу. Аж тепер, коли виявилось яскраво непримиренне становище Барвінського і його партії до польських зазіхань, допущено представництво тієї партії до Української Національної Ради. У створенім 9 листопада 1918 р. Державнім Секретаріяті Барвінський став секретарем віровизнань і керівником Секретаріяту освіти. Коли 21 листопада 1918 р. українські війська покинули Львів, Барвінський залишився у Львові до кінця свого життя. Він відмовився прийняти від польського уряду пенсію і до кінця свого скромного і трудолюбного життя займав непримиренне становище до польських окупантів і таким чином повалив легенду про своє угодовство.

Останні роки свого життя присвятив Барвінський викінчуванню своїх спогадів. Він плянував видати їх 8-ох частинах, одначе, на жаль, досі появилось друком лише дві частині. Ненадруковані частини спогадів залишились у Львові, і доля їх невідома. Там напевно є багато цінних матеріялів про його наукову та політичну діяльність за час його майже 40-літнього перебування у Львові до смерти в 1927 р.

О. Ісидор Сохоцький кінчить свій нарис про О. Барвінського такими словами: "Барвінський був людиною незвичайно поважною і тактовною, мужем невичерпаної енерґії, непохитної волі, невпинної праці і чистого характеру. Все, що робив, робив з думкою прислужитися своєму народові. Заслуги його для українського народу дуже великі. Мало було в Галичині людей, що залишили б стільки слідів своєї праці на всіх ділянках національного життя, як Барвінський. Він вложив неодну цеголку у фундамент української державности".

ДЖЕРЕЛА:

1. Олександер Барвінський: Спомини з мого життя. Образки з громадського і письменського розвитку Русинів в 60-их рр. XIX століття. Перша часть. Львів 1912, стор. 336. Друга часть. Львів 1912, 404 стор. ч. 8: "Історичні постаті Галичини 19-20 ст." Стаття о. Ісидора Со-

2. "Серед Бүрі". Літературний збірник, виданий "Просвітою" у Львові 1919, стор. 360.

3. Наукове Товриство ім. Т. Шевченка. Бібліотека Українознавства ч. 8: "Історичні постаті Галичини 19-20 ст." Стаття о. Ісидора Сохоцького про О. Барвінського стор. 102-117. Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто 1961. ЖКБФМВ

4. Письмові інформації про родину Барвінських та знімки п. Марії Зеленої (внучки Барвінського) з Торонта.

——————

  1. Про Барвінського писали: Іван Еміліянович Левицький. Александер Барвинскій вР исторіи культурного движеня руского народа на Прикарпатю: біографично-історичньий очерк. Володимир Лукич Левицький (псевдо Домонтар): "Олександерь Барвінскій, его жите и діяльность“. Львов 1891, 14 стор. (Про це дивись "Спогади“ т. II, стор. 351-352.)
  2. В 1870 р. вийшла перша частина Рускої Читанки: Устна Словесність (стор. 54), 1871 р. появилася друга частина Читанки, яка містила Писану Словесність (виїмки з письменників з біографіями), а також третя частина, в якій подані виїмки з творів письменників після Шевченка. Спогади, частина І, стор. 159.
  3. О. Барвінський: "Рүська Історична Бібліотека". Від 1886 р. до 1893 видав 20 томів тієї Бібліотеки. Спогади, частина друга, стор. 227-235.
  4. У Львові видав Барвінський читанки для гімназій і учительських семінарій. 1. Виїмки з үкр.народньої словесности (для 4-оі Львів, 1904. кляси гімназії). 2. Виїмки з үкр. літератури XIX в. Частина I, Львів 1905 (для 7-ої кляси гімназії) і частина II, Львів 1903 (для 8-оі кляси гімназій). 3. Огляд української літератури. Львів 1910. 4. Вибір з укр. літератури. Львів 1910 (для III i IV кляси үчит. семінарії). 5. В 1929-21 pp. видав Барвінський "Історію української літератури" удвох томах. 6. На кілька років перед I-ою світ. війною переклав Барвінський з польської мови підручник всесвітньої історії Семковіча для вищих кляс гімназії в кількох частинах.
  5. Барвінський двічі відвідав Київ, що він докладно описав своїх спогадах. Спомини з мого життя: 2-га часть "Моя подорож на Україну", стор. 228-315. "Другий мій побут в Києві", стор. 372-380.
  6. Барвінський був п'ятим з черги головою НТШ. Його головство припадає на роки 1893-1896. М. Грушевський обняв Т-во в 1897 р. i проводив ним до 1913 р. Барвінський був одним з перших дійсних членів Філолог. Секції.

Ця робота перебуває у спільному надбанні в Сполучених Штатах, оскільки it was published in the United States between 1978 and March 1, 1989 without a copyright notice, and its copyright was not subsequently registered with the U.S. Copyright Office within 5 years. Unless its author has been dead for several years, it is copyrighted in the countries or areas that do not apply the rule of the shorter term for US works, such as Canada (50 pma), Mainland China (50 pma, not Hong Kong or Macau), Germany (70 pma), Mexico (100 pma), Switzerland (70 pma), and other countries with individual treaties. See this page for further explanation.