джигун
джигун
|
|
Джигу́н, на́, м. 1) Повеса; ловелас. Ой джигуне, джигуне, який ти ледащо. Лавр. 61. Ой джигун, джигун, джигунець, який гарний молодець. Чуб. V. 1125. 2) Род кушанья из сирівцю. О. 1862. VI. 43. Зварила мені мати джигуна, наївсь, та все пити хочеться. О. 1862. VI. 43. 3) = Джоган. Св. Л. 40. Ум. Джигуне́ць. Чуб. V. 1125.
- Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937