Дзвони/1932/6/Останні дні Вячеслава Липинського

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дзвони №6 (1932
Михайло Савур-Ципріянович
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Львів: 1932.

Михайло Савур-Ципріянович

ОСТАННІ ДНІ ВЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО

Наслідком грипи, на яку захорів В. Липинський в березні 1931 р., і яка ослабила серце, мав він 26. квітня сильний серцевий припадок. Хоч цей припадок і минув, всежтаки ніякими ліками не вдавалося відновити нормальну діяльність серця - щодня під вечір живчик був прискорений. Це дуже непокоїло В. Липинського, бо він побоювався повторення припадку. Приймаючи на увагу, що в Бадегу немає лікаря і що в разі потреби не можна сподіватися скорої лікарської помочі, залишатися далі там було неможливо. Отже повстало питання: куди переїхати? Переїзд до Ґрацу був небажаний з тієї причини, що Ґрац положений нижче від Бадегу і повітря там не таке чисте, а така зміна мусіла погано вплинути на легені. Дихаючи ж лише частинкою правої половини легенів (ціла ліва половина і верхня частина правої були знищені туберкульозою), треба було вибирати більш догідну місцевість. Неподалеку від Ґрацу, в Афлєнцу є санаторія для хорих на легені. По переїзді з Берліну був там В. Липинський, але там йому не тільки не покращало, а навпаки - погіршало. Тому і сюди переїздити В. Липинський не хотів. Залишалося тільки одне - переїхати до санаторії «Вінервальд». Там перебував В.Липинський ще в 1925 р. і, не дивлячись на короткий час перебування, йому там покращало. До того ж і лікарі ставилися там до нього прихильно й уважно. В. Липинський вірив в те, що тільки перебування в цій санаторії може його врятувати. Але брак матеріальних засобів не дозволив відразу переїхати туди. Звертатися о поміч до братів В. Липинський не хотів, бо ще так недавно вони допомогли йому купити дім в Бадегу, а тепер, коли почалася господарська криза, їм самим було тяжко. Тому вирішив В. Липинський запропонувати Митрополитові гр. Шептицькому закупити у нього для Національного Музею манускрипти розпочатих писань і пороблені для літературних праць нотатки. Нарешті прийшла частина потрібних грошей і можна було розпочати конкретні заходи щодо переїзду до санаторії.

На прохання В. Липинського лікар з сусіднього села, який відвідував хорого, переговорив телефонічно з головним лікарем санаторії «Вінервальд». Після вияснення умов і запевнення, що, не дивлячись на тяжкий стан В. Липинського, його приймуть до санаторії - остаточно була вирішена справа переїзду, який назначено на 6. червня.

Якраз в цей час приїхали до В. Липинського його брат-лікар і донька.

З огляду на те, що залізниче получения з санаторією незручне і така подорож для В. Липинського була б дуже тяжка, вирішив він їхати автом.

5. червня приготовано все до виїзду: спаковані речі, дані вказівки мені щодо господарства, щодо почти і т. і.

6. червня ще перед 6-ю годиною прибуло замовлене авто. Разом з В. Липинським їхали: брат і донька, які мали відпровадити його на місце, та господиня, яка мала залишитися при ньому в санаторії. В. Липинський був такий слабий, що навіть не міг сам зійти до авта і я з шофером знесли його. Коли ми переносили В. Липинського до авта, він оглянувся на господарство і в нього вирвалися слова: «Чи побачу ще все це?». Авто повільно рушило. Не думав я, що більше не побачу В. Липинського в живих.

Подорож до санаторії (190 км.) пройшла щасливо. Ввесь час їхали повільно. Підчас подорожі В. Липинський був веселий. Дорога проходила неподалеку від Райхенав, де прожив В. Липинський 7 літ. Коли він здалека побачив Райхенав, то страшенно зрадів. До санаторії приїхали по 12-ій годині. В. Липинський був вже змучений і відразу поклався до ліжка. У вечорі зроблено встрикування камфори.

На другий день вже о 6-ій годині В. Липинський збудив господиню, кажучи, що треба строго придержуватися санаторіального режіму, бо інакше не буде ніякого лікування. Перед полуднем його оглядали лікарі. Після оглядин господиня запитала лікаря, який є стан і чи є надія на поліпшення. У відповідь лікар захитав головою і сказав, що В. Липинський приїхав до санаторії помирати. Нераз вже доводилося господині таке почути від лікарів і тому вона не придала цим словам значінння. Цей день пройшов в розмовах з братом і донькою. На календарі зроблена Покійним замітка:

«Дуже тяжкий день. Камфора. Тяжка ніч».

8. червня брат і донька від'їхали. На календарі зроблена остання помітка про їх відїзд.

Ще в Бадегу відчував В. Липинський сильні корчі грудочеревної перегороди. З приїздом до санаторії корчі ці стали частіші і щоб угамувати біль, лікарі робили встрикування. Під кінець роблено їх тричі, а то й чотири рази на день. З ліжка вставав тільки вранці, щоби сидячи умитися. В перших днях господиня перечитувала йому німецькі газети, бо читати самому було йому тяжко. Ввесь час був він в повній притомності. В ночі з 13. на 14. спав з відкритими очима. Просидівши біля В. Липинського майже цілу ніч, господиня заснула під ранок, але вже о 6-ій год. він збудив її, кажучи, що мусить придержуватися санаторіального режіму. Розмовляючи з господинею казав, що мусить цю кризу перенести, бо мусить ще прожити пару літ, що коли б залишився в Бадегу, то напевно помер би.

Вранці сестра-жалібниця порадила господині запросити до В. Липинського священика. Коли о 4-ій годині прибув він до санаторії, господиня сказала В. Липинському, що припадково в санаторії є священик і чи не хотів би він його покликати. На це здивувався В. Липинський, що він цього року вже сповідався і що йому не є так зле. Зрештою він погодився і після сповіди уділено йому Св. Причастя й останнє єлеопомазання. В. Липинський був дуже задоволений і казав, що тепер він цілком спокійний.

Цього дня він вже нічого не міг їсти. Натомість мав сильну спрагу і ввесь обливався потом. Під вечір нетерпляче ждав, коли прийде лікар зробити йому встрикування. Після того, як о 8-ій год. лікар зробив встрикування, В. Липинський звернувся до господині кажучи, що почував себе дуже втомленим і хоче спати. Господиня поправила подушки. Він заснув. Спав з відкритими очима. Дихав, як звичайно, коротко і часто. Господиня сиділа неподалеку і читала, часвід-часу поглядаючи на нього. Коло пів одинадцятої вечора господиня помітила, що В. Липинський зробив глибокий віддих, підійшла до нього: руки були вже холодні. Негайно покликаний лікар зробив встрикування, але серце вже не реагувало. - В. Липинський відійшов від нас на віки.

Згідно з волею Покійного зроблено йому прокол серця.