Дикі лебеді

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дикі лебеді (1940
Г. Х. Андерзен
Видання: Краків: Українське видавництво, 1940.
Обкладинка


 
Г. Х. АНДЕРЗЕН
 
ДИКІ ЛЕБЕДІ
 
КАЗКА
 
Дикі лебеді - detail 1.png
 

КРАКІВ

1940



УКРАЇНСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО



Накладом »Українського Видавництва«, Краків,
Кармелітська ч. 34, II.
Друк: »Нова Друкарня Денникова« під комісарською управою, Краків, вул. Ожешкової 7.

Дикі лебеді - detail 2.png

Далеко на полудні, там, куди відлітають наші ластівки перед холодною осінню, жив колись князь, а в нього було одинадцять синів і одна дочка Оленка. Князенки ходили до школи. Кожний мав золоту звіздочку на грудях і срібну шабельку при боці; писали вони діямантом на золотих табличках, а сестричка Оленка сиділа на стільчику з зеркального скла і переглядала книжечку з образками, таку гарну й дорогу, що князь дав за цю книгу половину свого князівства.

Дикі лебеді - detail 3.png

Князь був удівцем й одружився другий раз з якоюсь чужоземною королівною, що була дуже злого серця і не любила діточок.

Вона взяла Оленку і віддала її якійсь убогій сільській родині, щоб Оленка там жила в холоді і голоді. А князенків також незлюбила. Почала очернювати їх перед батьком і довела до цього, що й князь перестав ними журитися.

— „Бодай би ви полетіли собі в світ за очі, як ті птиці безголосні!” — так закляла раз мачуха князенкам-сиротам. І її проклін сповнився. Всі хлопці замінилися в птахів, але не безголосних, тільки в гарних, великих, диких лебедів, що з чудовим співом піднялися аж під хмари й полетіли в світ.

Раненько перелітали вони понад ту убогу сільську хатину, в якій жила їхня сестричка Оленка. Але вони не могли її добудитися, хоча кричали і били крильми до віконця хатини; князівна спала ще твердо і не чула пращальних окликів. І так полетіли князенки–дикі лебеді в далекі світи, в незнані краї, аж залетіли в густі, темні ліси-бори, що сягали десь по синє море.

Дикі лебеді - detail 4.png

Оленка пробудилася пізно і бавилася зеленим листочком, бо іншої забавки не мала. Вона пробила пальчиком дірочку в листку, а коли глянула крізь цей листок у синє небо, то здавалося їй, що бачить ясні очі своїх братів.

Та минав день за днем і Оленка не знала нічого про них. І далі жила в бідній хатині й ніхто не цікавився нею. Тільки коли вітер гладив весною прекрасні рожі в городці і питався їх: „Хто може бути кращий від рожі?” — відповіли вони: „Оленка краща від рожі”. А коли вбога господиня сиділа з молитвословом в руках у городі, то вітер шевелів картками і питався молитвослова: „Хто може бути побожніший від тебе?” А молитвослов шептав: „Оленка побожніша від мене!”

Коли Оленці минуло пятнадцят літ, казала їй княгиня-мачуха прийти на княжий двір, щоб батько-князь побачив її. Але коли мачуха побачила, яка Оленка гарна, то серце її закипіло з люти і вона рішила зачарувати Оленку. Досвіта зловила три черепахи, вкинула їх у воду, в якій мала купатися Оленка, і сказала: „Ти перша черепахо, скочиш Оленці на чоло, щоби була така німа, як черепаха! Ти, друга черепахо, скочиш їй на серце, щоби була зла та непривітлива! А ти, третя черепахо, скочиш їй на голову, щоби вона стала така погана, як ти!”

Дикі лебеді - detail 5.png

Та цей проклін не здійснився. Справді, коли Оленка увійшла в воду купатися, сіла їй одна черепаха на чолі, друга на серці, а третя на голові. Але коли князівна скупалася, то була ще краща, ніж передтим, а черепахи замінилися в три червоні маки, що плавали по воді — і так їх застала зла мачуха.

Тоді вона натерла Оленку горіховим соком і від того соку Оленчине тіло зовсім почорніло, так, що як князь побачив її, закликав:

— Це не є моя дочка! Виведіть її з двора, нехай іде собі геть!

Пізнав лише Оленку вірний песик Забий і ластівка з під стріхи, але це були німі звірятка, що не могли сказати князеві всеї правди.

Плачучи вийшла Оленка з королівського двору і згадала тоді про своїх одинадцять братчиків.

— „Де вони пропали? Мушу їх знайти!” — подумала собі дівчинка і пустилася йти горами й долинами, аж зайшла в густий, темний ліс. Ідучи лісом, вона натрапила на ясний прозорий потічок і глянула в воду та побачила себе, як у зеркалі: „Справді я дуже погана на лиці!” — подумала собі зі страхом. „Не диво, що рідний батько не міг мене пізнати”.

Дикі лебеді - detail 6.png

Та коли Оленка скупалася в тім потоці, то стала ще кращою, ніж по першій купелі з черепахами. Тіло її стало біле, як сніг, а личко румяне, як яблочко.

Дикі лебеді - detail 7.png

Коли спала другу ніч в лісі, снилося їй, що Господь Бог розхилив густі кущі над нею і дивиться на неї з янголятками по обох боках. А коли рано пустилася в дальшу дорогу, стрінула в лісі якусь стару бабусю, що збирала суниці в кошик.

Баба дала їй суниць, а Оленка подякувала й стала питати:
Дикі лебеді - detail 8.png

— Чи не бачили ви тут, бабусю, одинадцять князенків на гарних конях?

— Ні, дівчинко, — відповіла бабуся, — князенків я не бачила. Але вчора бачила я, як цим потоком у діл плило одинадцять диких лебедів з золотими коронами на головах.

Тоді Оленка попращалася з бабусею і пішла долі потічком, аж до того місця, де потік вливався в море. Але на морі не доглянула сестричка ніодного човенця, ніодного корабля, що заніс би її за море. Тільки хвилі котилися по прибережнім камінню, котилися й заокруглювали камінці, — а Оленка сказала:

— Любі хвилі, може ви занесете мене колись до моїх братчиків-князенків…

Дивлячись так на море, доглянула на березі одинадцять лебединих пер. Позбирала їх і звязала в китицю, мов лелії. На перах блистіли чисті каплі води; та чи це була роса, чи може чиїсь сльози, ніхто не вгадав би.

І саме коли сонце мало заходити, побачила Оленка над морем шнур білих диких лебедів, як летіли в сторону берега. На їх головах ясніли золоті корони. Оленка скочила в якусь щілину й сховалася за кущем. Лебеді посідали таки недалеко неї і били своїми білими крилами. По заході сонця впала з них птича подоба й Оленка побачила зза куща одинадцять прекрасних князенків, своїх братчиків. Вона крикнула з дива, підбігла до своїх братів і радісно стала з ними витатися. Кожного кликала по імені, а браття, невимовно щасливі, пригортали сестричку до серця і плакали та сміялися.

Дикі лебеді - detail 9.png
Найстарший князенко почав говорити: „Ми літаємо, як дикі лебеді, цілий день, до заходу сонця. Потім перемінюємося знову в людей. Отже мусимо старатися, щоби все перед заходом сонця осісти десь на землі на нічліг, бо якби ми в тій хвилі були ще під хмарами, то попадали би в море, розбилися б на скалах. Це не є постійний наш осідок. Ми живемо за тим широким морем, через яке треба нам летіти два дні, а ночуємо на одній скелі серед океану, де є стільки місця, що ми всі ледви можемо стати один біля другого. Та сюди, в нашу любу вітчину, вільно нам прилетіти раз у рік. І вільно нам побути тільки одинадцять днів та, літаючи над цим широким лісом, любуватися батьківським замком, де панує зла мачуха. І яке щастя, що ми нині застали тебе тут на березі моря, наша дорога сестричко! Ще два дні можемо побути з тобою, а потім треба нам летіти в той заморський край, у нашу нову вітчину. Але як би нам і тебе туди забрати?”
Дикі лебеді - detail 10.png
„A що мені робити, щоби врятувати вас і зняти з вас на завжди ту лебедину подобу?” — сказала добра сестричка.

Вони радили над цим цілу ніч і тільки на годинку заснули. Коли Оленка пробудилася, над нею шуміли крила її братів, що знову замінилися в лебедів і полинули понад море. Та наймолодший братчик-лебідь лишився коло сестрички. Він схилив свою голову на її грудь, а вона гладила його крильця. Так просиділи цілий день разом, а вечером прибули й другі брати і всі стали знову людьми-князенками.

„Завтра мусимо відлітати за море і можемо вернутися аж за рік” — сказав найстарший, „але ми порадилися, взяти тебе сестричко, з собою. Чи ти не боїшся летіти з нами? Ми візьмемо тебе на крила і понесемо тебе понад море.”

„Добре, візьміть мене з собою!” — закликало дівчатко.
Дикі лебеді - detail 11.png

Цілу нічку плели вони з верби і з шувару тривкі сіті. На ті сіті лягла Оленка, і як тільки зійшло сонце, брати замінилися в лебедів, взяли ці сіті в свої дзьоби і підлетіли вгору, аж під хмари. Сестричка спала, тому наймолодший лебідь летів над нею і заслонював її перед промінням сонця…

Дикі лебеді - detail 12.png

Коли Оленка збудилася, вона побачила, що брати несуть її понад безмежне море, а біля неї лежить галузка зі смачними ягодами і вязка солодких корінців. Вона покріпилася і з вдячністю всміхнулася до наймолодшого братчика, що летів над нею.

Дикі лебеді - detail 13.png

Вони летіли так високо, що великий корабель, який плив морем під ними, видавався їм малою пташкою-мевою. Цілу днину летіли бистрою стрілою попід хмари, але все таки не могли летіти так бистро, як звичайно, бо мали на собі тягар — свою сестричку. Сонце стало опадати щораз нижче, а Оленка не бачила серед моря тої скелі, на якій могли би осісти її братчики. А тут уже надходить пора, коли вони мають перемінитися в людей! А до того ще здалека забовваніла чорна хмара, мовби мала зближатися буря. І вже почало блискати і гриміти. Нарешті вони злетіли нижче. І коли за морем ховався останній промінчик сонця, побачила Оленка скелю, що з далека виглядала, як малий морський пес, що тільки голову виставив над воду. Лебеді шугнули в долину й осіли на тій скелі. Брати перемінилися в людей і стояли тісно один при другім і міцно тримали сестричку на руках, щоби не впала в море, яке бурунами било об скелю. Так простояли цілу ніч.

Дикі лебеді - detail 14.png
Над ранком небо прояснилося і як тільки зійшло сонце, брати-лебеді взяли сестричку і полетіли дальше. Коло полудня побачила Оленка якісь гори, що на половину потапали в морі, а на вершках блистіли ледівці й сніги. Серед тих гір побачила величезний замок, а довкруги нього пальмовий гай, повний різнобарвних цвітів. Оленка запиталася братів, чи це може той край, до якого летять? Та лебеді заперечили головами, кажучи, що це замок русалки, оманної Фати-Морґани, і хто би там хотів осісти, пропав би. Сестра приглянулася докладніше і справді побачила, що це все тільки привид на білих хмарах, що простягалися над морем.

Та вже небаром побачила справдішні гори й долини, міста й замки. І ще далеко було до заходу сонця, коли лебеді щасливо злетіли на долину і сіли перед якоюсь печерою в скелі, що була схована за вючкими рослинами і пахучою зеленю.

Дикі лебеді - detail 15.png

„Побачимо, сестричко, що тобі цеї ночи буде снитися!” — говорив наймолодший братчик, ведучи Оленку до її кімнатки.

„О, коби мені приснилося, як мені вас врятувати!” — сказала сестричка, важко зітхаючи.

І приснилося їй, що вона знову летить десь попід хмари, а їй на стрічу вийшла русалка Фата-Морґана, але чомусь вона зовсім подібна до цеї бабусі, яка збирала суниці в лісі.

„Твої брати можуть бути врятовані” — промовила їй у сні бабуся, — „але чи стане в тебе сили й витривалости? Правда, що море мякше, як твої руки, але заокруглює воно і тверді скелі, та море не чує болю, а твої руки чують. Чи бачиш отцю кропиву, що її маю в руці? Такої кропиви повно всюди перед печерею, в котрій спиш. А потрібна тобі тільки така і ще друга, що росте на гробах померших. Уважай: мусиш нарвати такої кропиви, хотяй вона дуже поранить твої білі руки. Коли цю кропиву потреш своїми ногами, то отримаєш повісмо, з якого мусиш потім виплести одинадцять сорочок з довгими рукавами. Кинеш ці сорочки понад одинадцять лебедів — і вони будуть врятовані. Але памятай, що від початку до кінця тої роботи, хотяй би вона тривала і роками, не смієш промовити ні слова! Перше слово, яке вийде з твоїх уст, зранить серця твоїх братів, як гострий меч. Від тебе залежить їх життя…”

Дикі лебеді - detail 17.png
Сказавши це, бабуся діткнула кропивою її руки, кропива впекла її руку так, що Оленка збудилася. Був уже день і Оленка побачила, що біля неї росте така кропива, яку тримала баба в руках. То ж схопилася зі сну, вклякнула й гарячо молилася Богу, що вказав їй спосіб, як рятувати братів.
Дикі лебеді - detail 18.png

Вона вибігла з печери і взялася до роботи. Нагими руками почала рвату їдку кропиву, що пекла її, як вогонь. Та Оленка радо терпіла цей біль, знаючи, що тільки тим урятує своїх братчиків.

По заході сонця того дня прилетіли братчики й здивувалися, що Оленка не говорить. Спершу гадали, що це зла мачуха наслала на Оленку чари, але коли глянули на її поранені руки зрозуміли, що сестричка жертвувалася для них.

Дикі лебеді - detail 19.png

Цілу ніч і другий день не відпочивала Оленка, але за це перша сорочка була готова. Тоді взялася до другої. Так сиділа вона коло печери під високим деревом і пряла нитки з кропивяного повісма, а брати полетіли. Коло полудня озвався десь недалеко в лісі ловецький ріг і почувся лай гончих собак. Перелякана Оленка не знала, що має робити і хотіла вже ховатися в глибину печери, коли нагло прибігло до неї кілька псів, а далі надійшов гурт ловців, що полювали в тім лісі. Найкращий між ними був королем того краю і він промовив до Оленки:

Дикі лебеді - detail 20.png

„Звідки ти тут узялася, прекрасна дитино?”

Та Оленка тільки кивнула головою, бо вона памятала, що якби промовила словечко, то її брати пропали би.

Дикі лебеді - detail 21.png

„Ходи зі мною” — сказав король — „тут не можу тебе лишити. Коли ти така добра, як красна, то я одягну тебе в золото й срібло і корону покладу на твою голову.”

Оленка плакала і не хотіла йти, але король узяв її на коня і їдучи з нею до замку, говорив: „Не бійся, я бажаю тільки твого щастя.”

Дикі лебеді - detail 22.png

Він привіз її до палати і завів у пишні хороми. Двірські дами почали вдягати її в дорогі шати, але Оленку не тішило це все. Вона тільки плакала мовчки й думала про своїх бідних братів.

Дикі лебеді - detail 23.png
Король заручився з нею, хотяй міністер перестерігав його, що ця німа дівчина, то певно лісова відьма. По вечері й забаві привів її король до гарної кімнатки і Оленка втішилася, бо побачила там на підлозі ту кропиву, яку нарвала, і повісмо і готову сорочку, — бо король казав принести це все з печери до її кімнатки.
Дикі лебеді - detail 24.png

„Тут будеш спати” — сказав король, — „а отце казав я принести, щоби ти далі продовжала свою роботу і не тужила за диким лісом. Тут тобі буде краще чим у печері.”

Оленка поцілувала короля в руку, а він щиро пригорнув її до серця і казав дзвонити у всі дзвони на знак, що бере собі Оленку за жінку. Так стала вона королевою того краю. Сам король поклав їй корону на голову. І зажила Оленка в добрі-роскошах і була вдячна королеві за добре серце. Але їй було дальше сумно, що не може промовити до нього й слова і розкрити перед ним усю свою тайну.

Дикі лебеді - detail 25.png

Та вона не забувала про свою роботу. Що ночі, коли вже всі спали, вставала, йшла до своєї кімнатки і плела сорочки своїм братам. Так виплела вже шість, а коли зачала сему, забракло їй повісма. Тож найближчої ночі вийшла крадьки з палати і побігла на цвинтар, де росла подібна кропива. На цвинтарі при вході стояв гурт відьом, що страшно дивилися на Оленку, але вона відважно минула їх і вони не сміли її зачепити. Вона нарвала кропиви й вернулася в замок. І ніхто не бачив цього, тільки злобний міністер підглянув її, бо ще не спав у цю годину. Він сказав про це королеві і запевнював його, що це певно відьма, бо чого ж би вона ходила у півночі на кладовище? Король повинен її покарати смертю, бо вона знищить державу.

Дикі лебеді - detail 26.png

Король не хотів спершу вірити, але коли слідуючої ночі побачив це на власні очі, що Оленка побігла на цвинтар, то зажурився, і в серці його збудилося підозріння, чи це справді не є зла відьма. Це добачила Оленка і плакала гірко та цілувала короля по руках, але не могла сказати й слова, щоби оправдати себе, бо їй не вільно було говорити.

Тим часом скінчила вже десять сорочок. Бракувала ще тільки одна, але вона не мала ні одного стебла кропиви. То ж рішила піти ще раз на цвинтар і нарвати того зілля на одинадцяту сорочку.
Дикі лебеді - detail 27.png
Але за нею слід у слід пішов король з міністром. Вони бачили, як вона увійшла між могили і побачили на могилах гурт відьом-чарівниць. Міністр бачив, що Оленка поминула відьми, але не сказав цего королеві. А король з розпуки й не міг дивитися, тільки доглянув відьми і був певний, що Оленка є між ними. То ж сказав до міністра: „Нехай нарід осудить її!”
Дикі лебеді - detail 28.png

На другий день засудили королеву Оленку на смерть і мали спалити її на кострі. Оленку замкнули до темної тюрми і кинули їй там ті сорочки і решту кропиви. Вона плакала ревно й молилася в душі, та плела одинадцяту сорочку, надіючися ще докінчити її перед смертю.

Нагло перед вечером зашуміли перед решіткою тюрми крила наймолодшого брата-лебедя, що віднайшов сестру. Сестричка втішилася, бо хотяй знала, що це її остання ніч, але надіялася, що ще врятує братів, коли подасть їм знак, де вона. Лебідь відлетів повідомити своїх братів, де є сестричка, а вона працювала далі цілу ніч. При тім помагала їй мишка прясти, а ластівка щебетала цілу ніч на вікні.

Дикі лебеді - detail 29.png

Ще тільки зоріло, як перед брамами замку появилося одинадцять братів-князенків і стали добиватися, щоби їх пустили до короля. Сторожа не хотіла їх впустити, бо король ще спав, та вони стукали в браму, аж король збудився і сам вийшов з палати, питаючи, що вони за одні. Але заки брати могли промовити слово, сонце блисло зпоза гір і вони піднялися лебедями й полетіли понад замок у світ.

Дикі лебеді - detail 31.png

Оленку посадили на віз і везли на місце кари. Та і в дорозі на смерть не переривала вона своєї роботи. Десять сорочок лежало у її стіп, а одинадцяту вже кінчила.

Дикі лебеді - detail 32.png

„Дивіться на відьму!” — кричала товпа, — „вона ще робить свої чари! Убиймо її зараз!”

Товпа кинулась на Оленку, — та в тій хвилі надлетіло одинадцять диких лебедів. Вони злетіли на цей віз, що ним везли Оленку на місце страчення, окружили свою сестричку і сильними ударами своїх могутніх крил відбивали від воза розярену товпу.

Дикі лебеді - detail 33.png

„Це певно знак Божий, що вона невинна!” — почали говорити деякі люди.

Тоді Оленка вхопила сорочки і одну за другою почала кидати на лебедів. І за хвилину стояло перед народом одинадцять прекрасних князенків; тільки наймолодший мав замісць правої руки лебедине крило, бо в його сорочці не вспіла сестра виплести ще одного рукава.

Дикі лебеді - detail 30.png

„Тепер можу говорити! Я невинна!” — закликала Оленка.

„Так вона невинна!” — сказав найстарший князенко і розповів усе королеві.

Дикі лебеді - detail 34.png

Тоді король здійняв Оленку з воза і в великім тріюмфі попровадив її назад у палату, як свою королеву. Злобного міністра хотів покарати смертю, але Оленка дарувала йому життя.

Дикі лебеді - detail 35.png

І довго жила вона щасливо з королем і зі своїми братчиками.

Дикі лебеді - detail 36.png

МОЯ КНИЖЕЧКА“
 
Бібліотека для української дітвори
під редакцією Б. Даниловича.

Вуйко Влодко: Пригоди Юрчика Кучерявого, ст. 64, малюнків 62, Ціна 1 зл.

Іван Франко: Мурко й Бурко, байка, стор. 11, мал. 4, ціна 0,25 зл.

Іван Франко: Заяць і Медвідь, байка, стор. 16, малюнків 3. Ціна 0,25 зл.

Іван Франко: Лисичка-черничка, байка, стор. 16, малюнків 4, ціна 0,25 зл.

Народні казки й байки: Горобець та билина, Кінь і осел, стор. 16, мая. 12, Ціна 0,30 зл.
Коза-дереза, Колобок, стор. 16, мал. 11. Ціна 0,30 зл.
Лисичка-сестричка і вовк-пане брат, стор. 16, мал. 11. Ціна 0,30 зл.
Лисичка-сваха, Як лисичка топила глечик, стор. 16, мал. 11. Ціна 0,30 зл.
Торба, стор. 16, мал. 12. Ціна 0,30 зл.
Козел і баран. Рукавичка. Господарство, стор. 16, мал. 9, Ціна 0,30 зл.

Ганс Х. Андерзен: Дикі лебеді, казка, стор. 48, мал. 33. Ціна 0,50 зл.

Ганс Х. Андерзен: Дві казки (Цісарський соловій, Дівчинка з сірниками), стор. 32 з малюнками. Ціна 0,50 зл.

В бібліотеці »ДОРОГА« вийшли такі книжки, підхожі для старшої дітвори:

Антін Лотоцький: Три побратими, історичне оповідання з початків Козаччини, стор. 76, мал. 11. Ціна 1 зл.

Франц Коковський: Слідами забутих предків, Історичні оповідання на тлі минулого Лемківщини, стор. 96, мал. 17. Ціна 1 зл.

Дикі лебеді - detail 37.png


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Польщі.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Польщі і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Польщі
  • Термін дії авторських прав на цей твір у Польщі закінчився до 1 січня 1946 року, оскільки авторське право у Польщі закінчується 70 років після смерті автора.
  • Автор помер у 1875 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 100 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.