Дніпрові хвилі/1912/1/З Новим роком
| Дніпрові хвилі З Новим роком |
Сучасне життя ▶ |
|
З оцим номером вступають „Дніпрові Хвилі“ у другий рік свого істнування. Для украінськоі часописі рік істнування, та ще під теперішні часи, — немалий час, і коли вже пройдено таку довгу путь, то годиться оглянутися на неі й запитати: що ж зроблено за оцей рік, чи здійснено хоч трохи з того, що ставили собі метою „Дніпрові Хвилі“, починаючи виходити? — Одповідь повинна бути така. Не все робилося так, як бажалося; не про всі справи говорилося те, що хтілося сказати, а найголовнійше — не у свій час подавалися всякі звістки, та й сама часопись виходила — ніде правди діти — не дуже то справно. І за це справедливо нарікав на нас де-хто з передплатників наших. Але ж на це мусимо сказати, що не од нас часом залежало те, на що нарікали читачі: були перешкоди, яких ніяк не можна було нам подолати, а найголовнійше зупиняло нас те, чим журяться трохи не всі украінські часописі, оповіщаючи, що „доля нашого видання, мовляв, лежить у руках самих читачів“! Думка була один час і зовсім припинити видання „Дніпрових Хвиль“, бо коли громада так недружно іх піддержує, то, може, вони нікому й непотрібні... Та ось почали надходити до нас листи од читачів, і раз-у-раз стояло у тих листах, щоб не припиняти видання, не кидати роспочатоі справи, а вести далі „Дніпрові Хвилі“. Оці листи додали нам духа й одваги роспочати видавання в новому році, звісно, з надією, що прихильники наші допоможуть нам і передплатою.
Гадаємо, що „Дніпрові Хвилі“ при всіх своіх хибах таки вносять якусь частку у загальну культурну роботу на нашій рідній ниві.
Вони весь час — стояли на сторожі інтересів освіти нашого народу на його національному грунті, обороняючи ці інтереси перед місцевими просвітними інститущями та виданнями, які занедбували саме національний бік освітньоі справи на Катеринославщині. „Дніпрові Хвилі“ постійно і систематично стежили за тією невеличкою роботою, яка провадиться у нас на ниві украінськоі просвіти, підтримуючи цю роботу і обстоюючи іі потребу й велику вагу. І от думаємо собі: коли у самому Катеринославі виходить аж чотирі чималих газети російською мовою, і росходяться вони по всьому краю, знаходять собі читачів, то невже не знайде стежки до читача невеличка часопись рідною мовою, часопись, яка говорить про наші найближчі справи, про наше власне культурно-громадське життя, пригадує нам про давню бувальщину, про те, що „було колись та не вернеться“! Може ж таки наші „Хвилі“ та протопчуть собі стежку у такі кутки, куди ще не залітало друковане украінське слово, може навернуть до украінства тих, що забули, або й не знали ніколи, хто вони, чиі сини, яких батьків, — і коли вони дійдуть до таких кутків і розбудять у людей інтерес до рідноі справи, то, значить, не марно пішла наша праця, значить, варто було заходитись коло видавання украінськоі часописі у Катеринославі.
З вірою в те, що й наша робота принесе якусь користь рідному краєві, вступаємо в другий рік нашого видання, зостаючись нри прежньому свойому погляді, що в теперішні невеселі часи нашого життя потрібна не тільки робота з широким розмахом, що цікаво для українського читача почути не тільки те, що говориться у Киіві, цьому справжньому осередкові нашого духовного життя, але й те, що кажуть і як думають наші люде на провінціі цікаво, які там виринають своі спеціяльні справи й інтереси; натурально, що ці місцеві справи не можуть бути як слід, докладно й у подробицях, обмірковані й освітлені на сторінках київської — для нас „столичньоі“ — преси, так, як це ми можемо робити у наших „Дніпрових Хвилях“.
Може діждемо таки, що у Катеринославі, який уважається за осередок усієі степової Украіни, колись почне виходити велика українська газета, — це може статитися тоді, коли розівьється тута національне життя, обхопивши широкі круги нашого люду. А поки нехай наші „Дніпрові Хвилі“ нагадують мирові,—хто одвічний гоеподарь наших степів, кого найбільше тута, чия мова лунає по широких просторах краю. Нехай „Дніпрові Хвилі“ будуть маленькою ластівкою майбутньої зеленоі весни!..
