Ой у сьвату неділю (sic)
То ж не сива зозуля закувала,
Ні дробная (sic) пташка в саду щебетала,
Як сестра до брата
З чужої сторони
У далекії городи
Листи писала,
Поклон посилала,
Братіка рідненького,
Голубонька сивенького,
У гості прохала:
— Братіку рідненький,
Голубоньку сивенький,
Прибудь до мене,
Одвідай мене,
Бездолную (sic),
Й безродную,
Й безплеменную
На чужій чужині,
При нещасній моїй хуртовині;
Чи я живу,
Чи я проживаю,
Чи я на чужій чужині
Більшеє горювання собі принімаю.
Що я на чужій чужині завдовіла,
З маленькими дітками осиротіла.
Як-то, братіку, тяжко та важко
Бездолній, безплеменній
На чужій чужині
Жити-проживати,
То так-то, братіку, тяжко та важко
Не по силі
Чоловікові
Із сирої землі
Важкий камінь підняти.
— Сестро моя рідненька,
Голубонько сивенька,
Рад би я до тебе
В гості прибувати,
То не знаю, де тебе шукати вже й мати.
Ой що ти живеш
За високими лісами,
За бистрими ріками,
За великими городами.
— Добре, братіку, учини,
Через високії ліси
Ясним соколом перелини,
Через бистрії ріки
Білим лебедоньком перепливи,
Через великії города
Сивим голубоньком перелини,
Мов моє серце тугу розважає (sic).
Ой як-то, братіку, тяжко та важко
На сьватий день, на Великдень,
Альбо на который празник роковин молебний,
Що люде до церкви йдуть,
Як бджоли гудуть,
А з церкви йдуть, —
Як мак процьвітає, —
Пола з полою черкаєця,
Брат з сестрою не прощайиця,
А плече с плечем торкає, —
Один одного с празником поздоровляє,
На хліб, на сіль, на бенкет зазиває,
Я ж стою, пребідна сиротина,
Ніхто ж мене й не прнвитає,
Альбо по отцеві, лібо по матері,
Наче воно мене вже й не знає.
Ти ж і сам, брате, добре знаєш,
Як у нашого отца (sic) лібо й у матері
Було що пити або їсти,
Тогда ні світ, ні тьма в хату вступали,
Кумами, сватами, рідними братами називали.
Як пришибла худа, нещаслива хуртовина,
Одреклась і вся названая родина.
Тоді нема ні кума, ні побратима,
Нікому в хату вступити,
Добрим здоров’ям навістити,
Ні с ким стати, на здоров’я іспнтати,
Тільки піду я до сьватої церкви,
До божого дому,
Богу помолюся,
На сьватости подивлюся,
То (ой) не раз, не два дробними (sic) сльозами обіллюся, —
(о) то ж у мене рідні отець і матуся.
Вийду я з церкви, гляну — вгору високо,
І в землю глибоко,
І в чужу сторону
До родини вже й далеко.
Дай же, боже, миру царському,
Народу християнському
Од сьогодні всім на здравия
І на многая лєта,
Многая лєта!
