Дїло (газета)/1910/92/Не принижуймо себе! (Стаття надіслана з під російської України)
| Не принижуймо себе! (Стаття надіслана з під російської України) |
|
В ч. 86 «Діла» появилась замітка, що рада міста Львова не згоджується надати одній з двох вулиць, що йдуть кругом Театральної площі, призначеної під будову українського театру, назви «вулиці Тараса Шевченка», а натомість хоче її назвати «вулицею Тимка Падури». Таке поступовання ради м. Львова очевидно цілком зрозуміле: вона імені представника повної самостійності, повної окремішності українського народу, імені велетня визвольного і відродженого українського духу — Тараса Шевченка, хоче протиставити ім’я Тимка Падури, чоловіка, що по своїм поглядам національним, а головно політичним стояв не без порівняння нижчім ступні розвитку української національної ідеї, що не зміг ще стряхнути з себе кайданів чужої політично-національної думки, і будучи письменником українським, стояв на ґрунті «історичної Польщі», політичного (а не національного) «єдинства» польського і українського народу.
Розуміється — повторяєм — поступування польської ради міста Львова в данім випадку цілком зрозуміле. Так поступають і російські чорносотенці, коли, стоячи на ґрунті політичного і національного «единства русскава народа», противоставляють святкуванню пам’яті Тараса Шевченка — святкуванням пам’яті Миколи Гоголя або ж. будуючи пам’ятники Богданові Хмельницькому, хочуть приспати пам’ять про Івана Мазепу. Але чи з того виходить, що ми, свідома частина українського народу, маємо вирікатись одного із найбільших гетьманів, тому що пам’ять забрукали брудні руки патріотів «единой и недѣлимой Россіи», або маємо поступитись великоросам великим Українцем Гоголем тому тільки, що він писав по-російські і що його взяли сьогодні під свою щиру опіку вороги українського народу? Так само, чи тому, що польські чорносотенці і вороги нашого національного розвитку зволять «протеґувати» Тимка Падуру, ми маємо сьогодні, хоч би незначного і маловідомого, поета викидати за межі української літератури та культури? — Розуміється, що ні, тим більше, що коли говорити за Падуру, то він як-не-як, мав певні заслуги в історії українського відродження Галичини, а особливо в розвиткові української національної свідомості серед спольщених українців на Правобічній Україні. Та якби радники міста Львова були люди в тій справі тямущі і знали, що Падуру напередодні повстання 1831 року арештовано по доносу одного польського пана, маршалка сквирського повіту, Танського, котрий перелякався Падуриної «хлопоманії» — то, може б, вони зменшили трохи свою «симпатію» для сього, «безпечного», мабуть, на їх думку українського письменника.
Інша річ, що комітет будови українського театру повинен всіма силами протестувати проти рішення львівської міської ради, але не тому, що мовляв, Падура се якийсь графоман, котрий до української літератури не належить, а тому, що він займав в ній замало видатне місце і тому, що його іменем користуються польські радники міста Львова лише в цілях політичних, розвиткові нашого народу шкідливих. Бо не принижуймо себе серед нашими ворогами, віддаючи їм так легко те, що вони на нас за часів нашого історичного лихоліття здобули, — противно, задержуючи в сфері українській національної свідомості, в сфері нашої національної культури Хмельницьких і Виговських, Гоголів і Чайковських, Олексів Староженків і Тимків Падур, покажім сим ворогам нашим, що ми не тільки зуміли пройти через сі нижчі стадії нашого національного і політичного розвитку і дійти до повної національно-політичної свідомості, що ми не тільки зуміли стряхнути з себе всякі чужосторонні впливи, але зумієм ще використати для дальшого всестороннього розвитку нашого народу й те, що були стратили, те, що — здавалося — навіки нам з нашої скарбниці національної украдено.
В. Правобережець
1910
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|