Дїло (газета)/1917/88/Завданя нашої історичної науки по війнї
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Дїло (газета) Завданя нашої історичної науки по війнї (Володимир Дорошенко) |
|
Можемо сміло сказати, що переживаємо велику, історичну хвилю. Перед нашим народом стелить ся широкий шлях буйного національного розвитку, розкривають ся величезні, золотосяйні виднокруги. Страшенна війна, що охопила цїлий світ і нас вкупі з ним, не самі лиш терпіня, не саму руїну, смерть і калїцтва принесла нам. Приносить вона нам і визволенє — наперекір усїм тим малодухим песимістам, що поза минущим лихом, не могли добачити ясної будучини. Страшні жертви не впали даремно — в огнї й сїчи куєть ся красша доля мілїонів. Всесвітна завірюха вже кінчить ся і крізь її крівавий туман яснїють зариси прийдешнього дня — того правдивого Великодня любови, братерства й мирної плїдної працї, за яким так тужить тепер цїле людство.
Упадок крівавого царизму, що зморою тяжив над цїлою Европою, над цїлим культурним світом, ось найкрасший вислїд того страшенного змаганя народів, учасниками й свідками якого судило ся нам бути. Але не лиш одно се. Не лише імперія царів будить ся до нового житя. Ластівки його витають повсюди. Всюди за цїну пережитого і витерпленого широкими, сїрими масами трудящого люду в полї і в дома дожидає їх добре зароблена нагорода — вільнїйший полїтичний, суспільний і національний розвиток.
Се стає ясним, як день божий. З поворотом мілїонів з окопів не може устояти ся старий лад. І мудрі полїтики се відчувають і готують ся до сього. Слова нїмецького канцлєра Бетмана Гольвега і недавний манїфест цїсаря Вільгельма можуть бути вимовними доказами сього для Нїмеччини. А що заповіджена ними перебудова Прусії і цїлої держави нїмецької не може лишити ся відокремленим явищем, особливо з огляду на вплив вільного вітру зі Сходу, й для инших членів центрального союза держав — про се не може бути двох думок. Що-до Австрії — розумієть ся також само собою, навіть коли-б ґр. Чернїн не сказав того, що він сказав у своїм відомім "інтервю". І наддунайська монархія мусить зробити дальші кроки з того місця, на котрім зупиняла ся в 1907 р. Се для неї історична конечність, котру кождий зайвий день війни робить і робити-ме неминучою, невідкличною і невідкладною. І супроти сього всякі пляни й експерименти, що йдуть в супереч сеї конечности, не можуть лякати нас, бо вони не витримають твердого іспиту дїйсности. Отже — mutatis mutunodіs — оптимізм наш цїлком оправданий: як би не скінчила ся війна, на всїм просторі величезної української території жде нас красше житє. До нього мусимо завчасу готувати ся, бо перед нами праця велика й тяжка — хоч і люба, а в інтересї успіху нашого національного розвитку мусимо її подолати, щоб і на далї не пасти заднї. Що чекають нас великі завданя на полї полїтичнім, економічнім і культурнім — се знає кождий і знає приблизно, що маємо тут учинити, щоби справу нашого воскресеня національного утревалити й справити на широкі шляхи дальшого орґанїчного розвитку. Але не лише полїтиків, економістів і просвітників чекають богаті жнива, й наша наука не сміє й не може ухилити ся від загально-національного дїла і вона мусить стати передовою й важною учасницею його.
Тепер, коли на широких степах російської України блисла зоря свободи, перед нею особливо тяжкі й відповідальні завданя, а передовсїм яко перше завданє — прояснити й зміцнити розбуджену народню свідомість, уґрунтувати її, уфoрмувати й справити до одиноко-певної мети національної, якою повинно й може бути тільки повне національне визволенє рідного народу, його всестороння еманципація, і в сїй роботї перетвореня народу, маси на націю провідна роля належить ся саме нашій науцї, очевидно передовсїм історії. Практичний дїяч, полїтик, аґітатор і партійний робітник усе шукали й шукати-муть в нїй оправланя й арґументів для своєї дїяльности і наша наука, сподїємо ся, і в сей великий час не занедбає стати в пригодї, як усе ставала давнїйше. Я власне сказав, що має сe зpобити саме і передовсїм історія. Ми вже минули ті часи, кoли мусїли покликувати ся на свою племінну індивідуальність і з арсеналу нашої мови й етноґрафії брати збрую для відпираня ворожих замахів. Від етноґрафічної й язикової окремішности дійшли ми вжe до свого самовизначеня полїтичного й його тепер мусимо усвідомити для себе самих і для сусідів. Се пекуча потреба моменту й вона диктує нашій науцї теми й пляни роботи, зачеркує поле для її дїяльности.
Полїтична історія — ось її поле, державно-полїтичні проблєми — ось її теми. І коли загалом історія рідного народу мала й має для нас, позбавлених власної держави, роздертих на части й виставлених на жир сусїдам, велике значінє яко жерело нашої свідомости,[1]) то історія рідної державности тепер, коли ми стаємо до нового полїтичного житя, має тим більшу вагу, даючи нам міцну, надїйну збрую й ставляючи перед нами серед дотеперішної темряви полїтичної огненний дороговказ.
Тому виданя й розвідки про сей бік нашого минулого повинні стати на першій черзї в нашій науковій роботї. Вони мусять прийти, щоб за ними могли рушити в ширшу масу легкі популярні книжки й брошури на cї теми.
Ми мусимо своїм і чужим навіч показати, що український нарід жив власним державним житєм, стремів до нього й має й досї живі й непередавнені права, на які не хоче забувати. Українська держава київського періоду, Галицько-Володимирська держава, козацька република, їх устрій, орґанїзація, й прямуваня, будівничі і носителї, їх полїтичне право, міждержавні знoсини й звязки. війсковість і фінанси, стани, суспільні сили й орґанїзації — все те мусить бути освітлене й вияснене.
Завданє певна річ — не легке, але й не таке вже неможливе, особливо коли звернеть ся увагу на що-найважнїйше й подїлить ся працю. Найважнїйше все, що близше до нашого часу, тому козаччина загалом і устрій Гетьманщини на Лївобережу зокрема, а також ті суспільні сили, що по обох боках історичної прірви піддержували стару розсипану будївлю, що проводжували або переймали її орґанїзуючі звязки, всякі ремінїсценції, що навязували до державної традиції, все те передовсїм повинно звернути увагу наших дослїдників.
Подїл працї також не викликає сумнївів. Австрійські Українцї з Науковим Тов. ім. Шевченка на чолї могли-б заняти ся спеціяльно західною Україною з увагою на минуле галицько-володимирської держави й на ті суспільні звязки й сили, що тримали нас у Галичинї при житю як націю по упадку сеї держави (брацтва, церкви, особливо історія унїї). Російські-ж з Українським Науковим Т-вом у Київі — лекше і скорше могли-б узяти ся до українського відродженя на Лївобережу. Розумієть ся, сей подїл не може бути обовязковий, але він бажаний з уваги на обставини житя й його запити й імпульси та умови наукової працї (місцеві архиви, то що). Зрештою, можна сподївати ся, що в сїй справі прийде по війнї до обопільного порозуміня й згоди між дослїдниками з обох сторін нашого краю. У всякім разї виданє, на пр., козацьких трактатів (Переяславського. Гадяцького й ин.), реляцій чужосторонних послів з Польщі й Туреччини та реляцій папських нунціїв про українські полїтичні справи й загалом розслїдженє дипльоматичних. міжнародних зносин і звязків козаччини — річ дуже пекуча і невідкладна. Хто перший сим займеть ся, тому український нарід буде вічно вдячний. Cе треба зробити насамперед і як найскорше. Далї — конче потрібна для нас історія нашої шляхти, міщанства, селянства, історія церкви, історія нашої оружної сили й війн, біоґрафії наших визначних історичних дїячів, — словом, усе те, що може воскресити наше славне минуле, розбудити й укріпити нашу свідомість і привернути до нашої національности ті верстви, що ходом історії відірвали ся від неї.
Та підчеркуючи вагу полїтичної історії, не хочу тим змаловажити й культурної. Історія нашої культури й нашого письменства також конче потрібні й також мусять бути написані як найскорше.
Отсе, на мою думку, найпекучійші домаганя, які ставляє до нашої науки теперішна великоважна хвиля. Належне сповненє їх піднесе нашу справу і нашу свідомість на небувалу високість.
Приємно скоистатувати, що наші наукові круги розуміють завданя хвилї і свою перед нею відвічальність. Підставу так думати дає менї недавне засїданє історично-фільозофічної секції Наукового Тов. ім. Шевченка, на якім оговорювано проґраму занять секції та по оживленій і цїкавій дискусії стверджено конечну потребу піти на зустріч часу й покласти натиск саме на полїтичну історію.
З огляду на бажанє, висловлене на секцїі, аби учасники дискусії предложили свої уваги на письмі в цїли скоординованя думок і виробленя докладної проґрами, роблю се тут, сподїваючи ся, що порушені мною думки будуть цїкаві й для ширшого загалу нашого освіченого громадянства.
- ↑ Ширше про вагу історії в дїлї нашої національної свідомости говорив я принагідно в статї, надрукованій у ч. 127 "Вістника Союза визволення України" (див. ст. 731). А тому вважаю зайвим повторяти сказане в нїй тут. Охочих відсилаю до "Вістника".
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|