ЕУ/Адвокатура

1993

Адвокатура, професія правних оборонців, заступників перед судом (лат. термін адвокат означає особу, «покликану» для оборони на суді); ін. значення слова А. — орг-ція адвокатів. Повірені в судових справах відомі здавна на землях, де мав силу Лит. Статут. Укр. Кодекс 1743 р. дає таке означення: «Адвокат, пленіпотент, прокуратор, повірений називається той, хто в чужій справі з чийогось доручення замісто доручителя на суді обстоює, відповідає і розправляється». Кодекс 1743 р. поділяє правних заступників на випадкових, які ведуть одну якусь довірену їм справу, і правних заступників-адвокатів, що при певних судах професійно ведуть чужі справи. Кодекс називає їх «присяжними повіреними». Ця назва перейшла потім до рос. кодексу 1864 р. Правним заступником міг бути кожний право- і дієздатний громадянин, крім осіб зганьблених, підозрілих, відлучених від церкви, невільників, жінок, жидів та ін. невірних, що могли вести лише справи своїх одновірців; судді й судові урядовці не мали права вести справи в судах, де служили; духовні особи могли заступати з доручення своїх начальників справи церков та манастирів. Адвокати професійні мусіли складати присягу й у деяких випадках вести справи за призначенням суду безплатно, якщо йшлося про вдів, сиріт, божевільних, незаможних людей тощо. Інститут присяжних повірених встановлювала і судова реформа гетьмана К. Розумовського 1763 р.

Вплив рос. законодавства в другій пол. 18 й на початку 19 в. неґативно позначився на практиці повірених; рос. урядові установи раз-у-раз безуспішно намагаються виступати проти несумлінности повірених — «ябедників». В першій пол. 19 в. у доборі приватних повірених існують обмеження, подібні до передбачуваних Укр. Кодексом 1743, але нема вимоги фахової освіти й проф. корпорації адвокатів. Після судової реформи в Росії 1864 р. на Україні виникла А. як інститут присяжних повірених, із високою правничою освітою і обов’язковою попередньою практикою в судах (або як помічників присяжних повірених), з вимогами щодо моральної фізіономії повірених і з професійним конституюванням на принципах самоуправління (адвокати кожної судової округи щорічно вибирали на заг. зборах раду із дисциплінарною владою як виконавчий орган корпорації для оборони прав адвокатського стану й збереження гідности адвоката). Цим А. на Центр. і Сх. Україні була наближена до стану її в зах.-евр. державах, зокрема й до стану А. на Зах.-Укр. Землях, де діяли судові установи Австро-Угорщини. У важливих карних справах закон вимагав обов’язкової участи адвоката як оборонця обвинуваченого; так само в цивільних справах перед вищими судами і у всіх справах перед найвищим судом; в справах приватно-правних (цивільних) участь адвоката на суді за рос. судовим кодексом не була обов’язкова й залежала від волі сторони. Наявність незалежної А. на Зах. Укр. Землях сприяла формуванню в-кін. 19 і в 20 в. багатьох діячів з-поміж адвокатів, які визначилися в парляментському житті й в орг-ції гром. установ і за австр. і за поль. влади. Рос. адміністрація ставила перепони зростанню впливів А., що завжди була в опозиції до суду: закон 1874 нормував стан «тимчасово» залишених приватних повірених, що не мали проф. орг-ції й лишалися під наглядом судів, де працювали; тоді ж було загальмоване дальше створення рад присяжних повірених, і в частині судових округ адвокати, позбавлені самоуправи, лишалися теж під наглядом округових судів. За «роз’ясненням» рос. Сенату 1881 була визнана за «несумісну» із званням присяжних повірених діяльність членів земських управ і нотаріюсів, — отже адвокатів влада усувала від можливости широкої громадської роботи. Тому на Центр. і Сх. Україні адвокати відіграли далеко меншу гром. і політ. ролю, ніж на Зах. Укр. Землях, за винятком небагатьох, як І. Шраг, сеньйор укр. адвокатів, М. Міхновський, М. Порш, Ф. Матушевський, М. Синицький, А. Яковлів, М. Ткаченко, Войткевич-Павлович та деякі ін. Після больш. окупації А. була спершу скасована, але перехід до непу, з ускладненням госп. життя, примусив сов. владу реставрувати А. 1922 р. як колеґію оборонців при губ. судах із щорічними виборами президії, що здійснювала дисциплінарний нагляд над чл. колеґії. В 1939 р. колеґії оборонців перетворено на колеґії адвокатів. Вони організуються в областях і діють під керівництвом відділу А. Мін-ва Юстиції; мають президії, які обираються загальними зборами.

Завданням сов. А. є юридична консультація, представництво інтересів сторін у цивільних справах і оборона в справах кримінальних. А. в СССР цілком пов’язана з системою сов. юстиції, яка не має незалежного суду, — отже не може бути мови про незалежність А.; це довели нечисленні прилюдні політ. процеси на підсовєтській Україні. В переважній же більшості випадків сов. А. взагалі усунена від розгляду політ. справ, бо судова процедура замінена адміністративними заходами і «вироки» схвалюються урядовцями МҐБ (раніше ҐПУ, НКВД).

А. Яковлів, М. Стахів