ЕУ/Аґротехніка

Матеріал з Вікіджерел

Аґротехніка, сукупність засобів обробітку й угноєння ґрунту та плекання с.-г. рослин. Метою А. як науки с обґрунтування засобів одержання високого врожаю, можливого за певних ґрунтових та кліматичних умов і при економній витраті роб. сили та засобів виробництва. Природні умови зумовлюють застосування різних комплексів аґротехн. засобів.

Розвиток А. міцно пов’язаний не тільки з розвитком природничих наук і техніки, але й з аґрарним устроєм та формами землекористування. Кріпацьке хліборобство кін. 18 і першої пол. 19 в. позначене було в масі госп-в найпримітивнішою А. Земельна реформа 1861 р. не створила сприятливих умов для розвитку А., бо сільські громади з їх постійними переділами землі відбирали у селянина, що не був власником своєї ділянки, стимули працювати над підвищенням урожаїв, і він лишався при тій самій трипільній системі, яка панувала навколо. Тож до поч. 20 ст. укр. селяни не заводили засобів А., запроваджуваних у великих поміщицьких госп-вах (особливо в буряківництві) і у дрібних землевласників-хуторян, які ставали принаймні на шлях поліпшення трипілля.

У кін, 19 й на поч. 20 в. заходами земської аґрономії (див. Аґрономія суспільна й державна) починають ширитися засоби нової А. через популяризацію с.-г. знань, орг-цію показових полів, прокатних і зерноочисних пунктів, злучних пунктів, надання кредиту для купівлі с.-г. машин і знаряддя, а далі створення кооп. т-в.

Земельна реформа Столипіна 1906 — 1910 pp., стимулюючи вихід селян із громад на «відрубні» госп-ва й хутори, сприяла далеко ширшому, ніж було доти, застосуванню засобів А. Носіями аґротехн. знань були гол. чином земські аґрономи і мережа с.-г. дослідних станцій, які мали відділи селекції с.-г. рослин, рільництва й тваринництва. На території більшої частини України доводиться рахуватися з недостачею атмосферних опадів, із швидкою й сухою весною, інколи — з загрозою посухи. Тому А. України в перев. частині Лісостепу й в усьому Степу є А. сухого хліборобства, і праці більшости с.-г. дослідних станцій були і є спрямовані на вивчення засобів накупчення й збереження вологи в ґрунті. Передусім постала проблема вивчення значення ранніх парів, глибини оранки, поверхового розпушення ґрунту, своєчасного лущення ґрунту, ранньої зябльової оранки та ін. (Полтавська, Одеська, Плотянська, Херсонська дослідні ст.). Велику увагу притягли питання органічного та мінерального угноєння, накупчення нітратів у ґрунті, впливу метеликових як попередників нітратного, фосфатного та калійного удобрень (Плотянська, Полтавська, Одеська, Херсонська, Носівська, Новозибківська ст.). Одеська дослідна станція вивчала глибини проникнення кореневої системи різних культур та режиму вологи кореневого шару ґрунту. Крім того, зусилля всіх дослідних полів і ст., а також мережі дослідних полів були спрямовані спеціяльно на вивчення аґротехніки окремих культур, наприклад: пшениці, цукрового буряка (мережа дослідних полів Т-ва Цукрофабрикантів), бавовни тощо.

Наслідком перенесення досвіду А. в сел. госп-ва перед першою світовою війною було розповсюдження вартісних сортів збіжжя, гол. пшениці, запровадження чорних і ранніх парів, поступовий перехід від трипілля до плодозміни з травосіянням, модернізація с.-г. реманенту (залізні борони, кращі плуги, культиватори, сіялки, косарки, жниварки, молотарки, віялки, трієри та ін,). Починається застосування штучних добрив; посилюється боротьба з бур’янами; поліпшується сел. худоба. Цей процес був відразу затриманий війною 1914 — 18 і революцією. Запроваджена большевиками політика «воєнного комунізму» за кілька pp. підірвала сіль. госп-во. Поліпшення настало в роки непу (1922 — 28), коли кооперація постачала селянам с.-г. реманент та збіжжя й посилилася праця дослідних і селекційних станцій, що виводили нові сорти культур, опрацьовували питання сівозмін, обробітку ґрунтів, угноєння, боротьби з бур’янами тощо. Виразне піднесення А. в умовах індивідуального госп-ва та вільної ініціятиви укр. селянства тривало лише до 1929 p., коли почалася колективізація. Відтоді система засобів А. як у наук. ділянці (див. Аґрономія), так і в практиці входить у централізовані госп. пляни уряду СССР. Мережа с.-г. дослідних станцій і настанова їх праці не раз мінялися залежно від політ. курсу ком. партії. Встановлюються обов’язкові завдання і техн. норми. Ця політика особливо посилюється в післявоєнну добу. Урядові постанови (зокрема з 20. 10. 1948 і з вересня 1953) нормують створення полезахисних смуг, орг-цію територій із запровадженням травопільних сівозмін, систему обробітку ґрунту, догляд за посівами, реґулюють вживання органічних і мінеральних добрив, добір насіння, техніку посіву, механізацію збирання врожаю, розвиток системи зрошення полів, заходи до піднесення тваринництва. В останній час набувають обов’язкового поширення нові аґротехн. засоби — напр., яровізації, перехресного та гніздового посіву, Гранульованого добрива, штучного доопилювання деяких культур і багато ін. Різними способами заохочення (почесні звання, преміювання і т. ін.) больш. влада намагається піднести продуктивність сіль. госп-ва. Однак сама система, відібравши у селян землю і важко їх експлуатуючи, позбавляє працівників зацікавлення і через це робить аґротехн. заходи мало ефективними. Доказом цього є офіційне визнання у вересні 1953 р. цілком незадовільного стану сіль. госп-ва в СССР, зокрема на Україні.

О. Архімович, І. Вакуленко