Економічне розуміннє історії

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Економічне розуміннє історії (1922
А. Петрів
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Число 1.
СВІТЛО“
Популярно-Наукове Видавництво

Економічне
Розуміннє
Історії


Написав А. ПЕТРІВ



Made in U. S. A.

ЦІНА 15 ЦЕНТІВ

З отсим томиком починаємо видавництво популярно-наукової бібліотеки для українського робітництва.

В теперішню пору зросло велике бажання в робітника запізнатися з ріжними науками. Наша література не богата ще в такі твори. Хоч і є деякі, то для робітників не приступні: або за великі, що робітник не має часу на їх: читаннє, або за дорогі, що робітник не може їх ся докупити, або написані такою мовою, що робітник не може їх зрозуміти.

Ми будемо старатися ті трудности оминути і видавництво це зробити під кожним взглядом видавництвом робітничим — то є щоб воно відповідало всім вимогам робітника. Щоб було таке, короткого і повного змісту, а передовсім, щоб кожний предмет був ясно і зрозуміло написаний.

До співробітництва є запрошені всі виднійші наші наукові сили. Крім цего будемо перекладати найкращі чужі твори.

З огляду, що наука по економічному питанню є найважнійшою для робітника, тому починаємо наше видавництво “Економічним Розуміннєм Історії”. На повищу тему малобся появити пять чисел в такім порядку: I. Вступ; II. Початки суспільної орґанізаціі; III. Невільництво (кріпацтво); IV. Феодалізм; V. Капіталізм і індустріяльна революція. Посім прийде соціольоґія (наука про суспільну орґанізацію) і другі.

Поява дальших чисел бібліотеки залежати ме в повні від успіху першого числа. Скорше розійдеться перше число, то й скорше появиться друге, бо покладних гроший в нас нема, а які малисьмо, то зужилисьмо на видання першого числа. Тому всі ті, що вважають це наше видавництво конечним повинні занятися його поширенням. Коли воно станеся так як ми плянуємо, то видавництво це скоро переміниться в періодичне — місячне а навіть тижневе. Але все те — ще раз повторимо — залежати-ме від його успіху. Для того просимо всіх прихильників освіти поможіть нам в нашім ділі! Поширюйте просвіту поміж нашим робітництвом! Хай не буде ані одного робітника між Вами, який не читав-би нашої бібліотеки. Памятаймо, що в просвіті наша будучність!

Всяку комунікацію адресувати: A. Petriw, 33 Lang St., Rochester, N. Y., U. S. A.

Видавництво.

А. Петрів

(ВСТУП)
I.
ЕКОНОМІЧНЕ РОЗУМІННЄ ІСТОРІЇ

Економічне розуміння історії — се одна з Марксових теорій, і має та теорія ще назви: економічний детермінізм, матеріялістичне розуміня історії, і історичний матеріялізм. Карло Маркс уживав сеї послідної назви, але досі ще ведеться дискусія, щоби вирішити котра з них найбільше відповідна.

Двох американських економістів, оден приклонник соціялізму а другий противник, професор Селіґман і письменник Гент заявилися за назвою економічне розуміння історії. Вони відкидають термін матеріялістичне розуміннє історії, який в Америці не приймився.

Послухаймо чому Гент радить називати Марксову теорію про розвиток історії іменем “економічне розуміння”. Він каже що Марксова теорія слушна, але назва не влучна. Тому не влучна, бо коли Маркс говорить про історичний матеріялізм, то з сего може вийти непорозуміння немовби він мав на думці фільософічну теорію матеріялізму, а тимчасом Маркс головно займався історією та економією, а не фільософією і з фільософією його теорія дуже мало має спільного.

Матеріялізм це фільософічна теорія, котра каже що, все, що на світі, є матерія і тільки матерія. Марксова теорія про розвиток історії каже що майже вся людська історія полягає на економії. Фільософ матеріяліст може приняти ту Марксову теорію, але може також її відкинути, заявляючи, що хотяй весь світ складається тільки з матерії, то історія людського роду головно полягає не на економії, тільки на примір на психольоґії полового життя. А коли матеріяліст може бути противник Марксової теорії про розвиток історії людства, то не треба тої теорії називати матеріялізмом. З другої сторони фільозоф дуаліст, противник фільософічного матеріялізму, отже такий чоловік, котрий каже що весь світ складається не тільки з матерії але также з ідей (думок) — може припускати, що історія роду людського головно спирається власне на господарстві, а не на ідеях. А коли дуаліст, противник фільософічного матеріялізму може приняти Марксову теорію про розвиток історії, то также не треба називати тої теорії матеріялізмом.


II.

Коли ми прийшли до заключення що Марксову теорію про історичний розвиток людства треба назвати економічним а не матеріялістичним розуміннєм історії, розважимо тепер докладно що значить таке економічне розуміннє історії. Воно значить, що суспільний лад на світі все залежав і залежить головно від того яким способом люде здобували собі життя. То значить, що розвиток народів залежав і залежить в головній мірі від розвою средств господарської продукції. Пояснім се словами Енґельса, котрий в “Маніфесті Комуністичної Партії” каже як слідує:

“В кожнім періоді історії способи економічної продукції і торговлі і суспільна орґанізація, яка твориться наслідком способів торговлі і продукції — все то становить фундамент, на котрім збудована, і з якого можна вияснити всю політичну і умову історію того періоду. З того виходить що вся історія людства (від упадку племінної суспільности, котра мала спільне посіданє землі), вся історія є історія клясової боротьби, отже історія спору між визискуючими і визискуваними, пануючими і поневоленими клясами”.

Або як каже письменник Гент в своїй книзі “Маси й Кляси”:

“Лучність людий з людьми, яка має ціль здобутя средств житя є головна причина людських звичаїв, думок і чутя, головна причина людського понятя справедливости, власности і лєґальности, і также головна підстава суспільних установ, державних порядків, воєн і революцій. Чоловік шукає заспокоєння життєвих потреб, і щоб се заспокоєння осягнути в часі істновання приватної власности, чоловік мусить вести конкуренцію з другими людьми. Так повстає боротьба одиниці з одиницею, однак, як чоловік зрозумів, або радше сказати відчув свою неміч в боротьбі з другим чоловіком і з силами природи одинцем, він почав шукати помочи в другого чоловіка, що має такі самі потреби і такі самі ціли. Длятого то історія людскости є історією боротьби ґруп включаючи в те головно племінні і народні війни підставою котрим були економічні користи. З розвоєм індустрії від початку її первісної форми ті ґрупи перетворилися в економічні кляси, стремлячи до осягнення, або коли осягнули до задержания істнуючі форми богацтва чи капіталу і політичну зверхність, яка забеспечує їх посідання. Хоч ріжнородні малі ґрупи з ріжнородними інтересами змагаються з собою в середині кількох кляс, то одначе головна боротьба в цілій історії провадиться на основі клясової боротьби”.

Сей висказ зовсім ясний і пояснити його не треба.

Одначе богато критиків, і особливо приклонників, так званого ідейного розуміння історії або ще інакше телеольоґічного розуміння, які самі хід історії опирають на великих людях, називають цю (Марксову науку історії) економічним фаталізмом, опираючись на тім, що мовляв, як фаталіст признає, що “все що є природне, і длятого є правдиве і так має бути” — так і Марксова теорія спирається на економічнім розвою, то значить, що все що є мусіло бути, і дальше так має йти по механічним укладам Маркса. Та ця критика є зовсім безпідставна і навіть звернена проти самих критиків. Бож вони самі власне, хоч не вірять в те, що люди можуть робити якунебудь зміну — вірять що божа сила або “ґеніяльні одиниці” архитекти можуть їх робити. Марксова-ж наука історії, хоч що правда, своїм науковим відкриттєм убиває ідею в романтично-маґічну зміну соціяльної системи, і віру в те, що світ може бути перебудований на бажаннє якого утопіста архитекта, то одначе (як ми вже це бачили в висказах Гента), лишає місце для участи людства. Та не тільки лишає, але навіть твердить, що розвій суспільства вповні залежний від самого суспільства. Одиниця не грає тут ніякої великої ролі, хиба тим способом, що вона сама залежна від суспільства. Отже суспільство є головний чинник. Одиниця це тільки випадок. Дальше наука ця доказує, що за причинами розвою і акції суспільства треба шукати в самім суспільстві а не в якій другій силі з поза суспільства — природній чи надприродній. Що більше та наука відкриває способи, як жили люди, а весь другий розвій залежить від змін і поліпшення способів продукції життєвих середників.

Ще один закид мають приклонники телеольоґічного розуміння історії, який після їх твердження є найбільший удар для Марксової науки. А саме, вони кажуть, що Маркс свою наукову теорію, що до ходу історії опер тільки на економічному положенню, але відкинув всякий вплив ідеї і думки. А тимчасом, вони опираючись на грецьких фільософах — кажуть — що думка попереджає всяку акцію. Чоловік, щоб що небудь зробити, мусів насамперед подумати, як це зробити — так говорять вони дальше. І для того думка є старша від економічного положення — кінчуть вони з утіхою. Та помимо тої їх утіхи, вони й тут не мають занадто міцного ґрунту, на якім моглиб опертися щоби збити Марксову теорію. Бо по перше, Маркс ніколи не твердив, що економічне положеннє само без участи думки і ідеї керувало ходом історії, він тільки твердив, що економічне положеннє є головний чинник, але не цілковитий, як це побачимо низше із слів Енґельса. А подруге, хоч Маркс признає участь думки і ідеї, то рівночасно каже, Що всяка думка чи ідея мусіла мати свій почин в економічному положенню; що те або інше економічне бажання зроджувало думку. Отже Марксова наука не перечить, що чоловік щоб що небудь творити мусів наперед подумати, тільки каже, що нім чоловік подумав що робити він перше мусів мати потребу робити. Тому першої причини його роботи треба шукати в економічному ґрунті. Про значіння ідеї в історії добре пояснення дав італійський економіст Лябріоля: “Ідея каже він — не впала з неба, її витворили дані обставини як і все пише — через акцію певних потреб”. І цего ніхто не може заперечити. Сам Енґельс в творі під наголовком: “Що до матеріялістичного погляду історії” пише так: “Фактор, який в послідній інстанції історії рішає є твореннє і перетворюваннє дійсного життя. Щось більше по зате ніколи ані Маркс ані я не заявив. Одначе коли хто зрозумів цей висказ так, що економічний фактор є цілий фактор, в творенню історії, то він перекрутив нашу заяву і звів до нічого не значучої абстрактної фрази. Економічне положеннє є основа, та позате всякі другі чинники: політичні форми клясових ріжниць, і їх результат, конституції, лєґальні форми, (також погляди, що до тих ріжниць в людських мозках), політика, фільософічні теорії, реліґійні погляди — все те має свій вплив на розвій історичної боротьби, і в багатьох випадках навіть означає її форму”.

Як бачимо, ніхто не перечить, що ідея мала значіннєм в многих випадках історії а в інших рішала зовсім. Історія переповнена оповіданнями про геройські вчинки одиниць, яких мотивом були ідейні підклади, як в часі мира так і війни. Та є два великі дійсні факти, про які ми висше споминали, а які треба мати все на увазі. Перше, що всі ідейні поняття мають свій початок в теперішних або в будучих соціяльних потребах — отже їх фундамент є економічний; і друге, що зріст і сила думки чи ідеї є обмежена економічним положеннєм. Як каже Фішер:

“Відберіть сучасному цивілізованому чоловікови його інструменти (знаряди якими добувається життє: машинерію, зелізниці і все проче) і дайте йому тільки камяну сокиру його попередників, то побачите, що через другу ґенерацію вся цивілізація зникне з лиця землі, і сам чоловік вернеться до дикого життя, яке істнувало на землі перед тисячами літ”.

Возьміть наприклад реліґію. Вона була інакша за февдальних часів, і інакша тепер підчас істнування капіталізму. Людська думка наче та ростина приймається і росте тільки на відповідному і приятному ґрунті. Який ґрунт така і ростина. Те саме мається із людьми. Професор Селіґмен пише: “Людина є така якою зробили її обставини”. В дійсности воно так є.

В камінній добі не зявлялися Вітній, Вайт, Кромптон, Ватт, Горак, Робертс і другі винахідники. На те треба було аж 18 і 19 століття, часу розвою індустрії і техніки. Ескімоси не мали, і певно не будуть мати: Шевченка ані Франка, ані Ґетого ані Шілера, — бо їхні обставини на це не позваляють.

Также і етичні ідеї не є винятком з під цього невмолимого закону — пише дальше Селіґмен. Які-б ці ідеї не були-би, їх початок лежить в соціяльному ґрунті. Хоч який гарний клич про всесвітне братерство робітників — та в тих сторонах, які загрожені азійським таним робітником, він не прийметься. А в церквах збудованих Ракефелером і другими маґнатами, приміром тютюновими маґнатами на тютюнових плянтаціях, не вчуєте, щоб вчили ідеї колєктивизму. Патріотизм, хоч якби його не поясняти і який ідейний підклад йому не давати, то він зродився в примітивному дикунському інстинкті чоловіка, для оборони родинної ґрупи. Взагалі всі ідеї мали свій початок в економічному положенню. Возьміть приміром таку моральну ідею як ідея про женитьбу чоловіка з одною женщиною. Це найбільший, кажуть, богом постановлений сакрамент, який оснувується на любови невинности і т. д. А тимчасом учені соціольоґи, приміром Морґен доказали, що початок женитьби чоловіка з одною жінкою лежить в приватній власности. Ґрупова женячка тревала так довго, як довго чоловік не витворював більше добра як міг зужити. Колиж чоловік почав брати собі до помочи в витворюванню другі сили, і витворював більше чим міг зужити, тоді він хотів мати якогось наслідника, щоб це добро йому лишити. Таким наслідником могло бути тільки його потомство. Щоби бути певному своїх потомків чоловік почав женитися з одною женщиною. Цей закон з початку був такий строгий, що як перелапано жінку в зносинах з другим чоловіком, карано її смертю. На цю тему можна навести тисячів примірів. Та ми думаємо, що й цих вистарчить для тих, що схочуть це зрозуміти. Наведемо ще слова др. Стукенберґа. Він пише так: “Її основний характер (економічної інтерпретації історії) можуть іґнорувати лише іґноранти, або фалшивий спірітуалізм, який самий своє істнованнє опирає на економії”.

Закони, судівництво, конституції, і т. п. інституції — все те залежне від економічного положення. Зміна тих інституцій залежна від змін в економії. Вони ухвалюються в користь кляси, яка в даний момент має економічну перевагу — отже в користь кляси пануючої. Інакші закони і інакша справедливість панували за часів февдальної шляхти. а інакші за часів теперішної буржуазії. Так в своїм часі невільництво було законне і моральне. Церква стояла на його сторожи. Попи греміли з амбон, що так бог дав і так вічно мусить бути. Та воно було лише так довго, як довго в державі правила кляса в якої інтересі було невільництво, то є кляса великої земельної посілости — князі, шляхта і земельні власники. Але коли революція 18-го століття усунула цю клясу від управи держави і на її місце стала пануючою клясою буржуазія, тоді ця кляса невільництво знесла. Для неї воно було непотрібне. Її треба вільного робітника, щоби переходив з місця на місце, щоби завше був під руками, щоби мати з ним до діла лише при роботі, а поза роботою ним не турбуватися. І тому буржуазія зробила так, як для неї вигіднійше, а не з ніяких справедливих мотивів.

Звичайно причиною змін в суспільстві є не те, на що люди покладаються і мають за правдиве, але що інше. Вистарчить згадати лише середні віки, коли панував клєрикалізм, що на все суспільне життя клав свою чорну печатку, і коли всюда кипіло від забобонів і пересудів, коли люди вірили що все, що мали доброго творив бог добра, а що зле демон зла. Тоді і гадки в нікого не було, щоб хтось подумав о тім, що економічні обставини є перша причина діяльности людий. Лютер ніколи сам не знав, що реформа була лише економічна револьта проти папської експльоатації. Та й ще нині люди дають себе різати, калічити і убивати на війні, звичайно під ріжними патріотичними гаслами і зовсім не знаючи, що вони бються за торговельні ринки.

Ще про одну дуже важну річ мусимо згадати в сім уступі. А саме про критику кинену в сторону економічної інтерпретації історії приклонниками так званого Дарвінівського погляду на історію. Після того погляду, закон життя є конкуренція і боротьба за істнованнє і нічого більше. Цей погляд, який мильно приписують Дарвінови, основують на його теорії про еволюцію в дуже вузенькім значінню того слова тоді, коли Дарвін сам просив, щоби його вислів: “боротьба за істнованнє” розуміти в широкім значінню. Його приятелі ще гірше його звузили. Приміром Дарвін сам в книжці: “Про походженнє чоловіка” підносить факт, і доказує, як в ріжних звірят боротьба за істнованнє перемінилася в кооперацію для істновання, і як ця зміна вийшла в користь тих ґатунків животин, які потрафили до неї застосуватися. В згаданій книжці Дарвін дослівно каже так: “Ці ґрупи які мають в собі найбільше число згідливих членів, найкраще розцвитуться і виховають найбільше число дітий. Мимо цего ясного вислову богато ріжних “учених” перекручують Дарвінову теорію. Та це є судьба майже кожної теорії.

Хто хотів-би про це більше довідатися най прочитає працю Петра Крапоткіна п. н.: “Взаїмно-поміч фактор еволюції”, де Крапоткін показує, що як ведеться вічна боротьба поміж звірами ріжного роду, так рівночасно і рівномірно йде кооперація, зусилля взаїмо-помочи і спільної піддержки та спільної самооборони поміж звірами того самого походження, або тої самої громади. Злука такий самий закон природи, як і загальна боротьба.

“Колиб ми це дали під пробу і спитали природу: хто більше згідний з нею: чи ті, що провадять безупинну війну поміж собою, чи ті, що собі помагають, ми побачили-би відразу, що ті звірі, які мають більшу навичку до взаїмно-помочи, без сумніву більше згідні з природою” — пише Крапоткін.

І дальше каже:

“Ліпше положеннє витворюється через обмеженнє конкуренції, средством взаїмно-помочи і спільного поперття”.

З того виходить, що конкуренція не є закон життя, але закон смерти. Не можна заперечити, що не істнує конкуренція за поживу і за життя поміж звірами і людьми. Одначе її викликують не звичайні тільки анонормальні відносини. Є випадки що мати відбирає поживу своїм дітям і що чоловік кинеться як лютий звір на кого небудь, щоб дістати поживи. Але воно діється лише в надзвичайних відносинах. І учені природники накінець дійшли до того заключення, що вічна боротьба не є дорога до поступу. Що більше. Ми бачимо, що з індустрії конкуренцію що раз більше усувається. Творять ріжні комбінації, трости для її усунення. І змагання людий для спинення того руху остають зовсім безуспішні. Нічо не помагає бойкотованнє та ухвали ріжних законів, щоб спинити той процес, бо невмолимий загальний закон є сильнійший ніж парляментарні ухвали.

Наука природи показує, що все, що повстало, повстало наслідком еволюції. Дарвін показав, як на тій підставі витворилося і розвивалося орґанічне життя.

Карло Маркс і Енґельс показали як розвивалося соціяльне життя.

Дарвін показав, що цілий орґанічннй світ, “все що жиє мусить піддатися обставинам або згинути”.

Карло Маркс і Енґельс показали, що чоловік, як і всі другі животини, мусять примінитися до життєвих обставин і тому умовий і суспільний розвій в котрій небудь епосі історії залежить на обставинах життя.

Кожний соціяльний порядок з початку був застосований до обставин життя — то є до способу витвору того часу. Та із сталою зміною в способах продукції приходив час, коли старий суспільний порядок вже не відповідав життєвим вимогам. Дальший поступ ставав неможливий доки тримався старий суспільний порядок. Тому старий суспільний порядок мусів бути повалений і запроваджений новий, який годився з новими обставинами життя. Наступала революція. Наступ кожної революції був викликаний ріжницею поміж формою продукції і розвоєм продукційних сил.

Дорога поступу сягає дуже далеко взад і початок її дуже неясний і загадочний. В ріжних часах і місцях чоловік починав йти нею. Ніхто не знає звідки він прийшов ані куди пішов, тільки знаємо, що він йшов і впав на ній пізнійще. Полишені ним останки вигладженого каміння, спічасті стріли лука і інші вироби найдені в землі вказують на те, що він колись жив. Богато племен пускалося йти тою дорогою поступу та більшість з них попадали на ній. Тільки не многі йшли дальше і дальше аж досягнули степення цивілізації. Богато більше племен може були-би досягнули того степення, якби вони були полишені в спокою через довший час, потрібний для їх розвою. Та другі більше розвинені племена знайшли їх і винищили або присилували до свого способу життя.

Історія ділить людський поступ на кілька ріжних періодів або епох. Не всі історики роблять цей поділ однаково. Більше загальний і головнійший поділ є такий: племінний комунізм, невільництво, февдалізм і капіталізм.

Цей поділ є конечний для ліпшого зрозуміння історії. Він показує, що головні пограничні стовпи на дорозі поступу були в цілім світі однакові, де тільки жило яке небудь племя людий і поступало в своїм розвою. Цей поступ йшов всюда однаково де тільки жили племена людий. Ніде приміром не було випадку, щоб скорше топили зелізо чим виробляли горшки, або щоби скорше винайшли пальну стрільбу чим лук. Всі племена робили свої винаходи в такім самім порядку одні річи по других хоч не рівночасно і не в однім місци.

Доки чоловік находився в дикому стані, він вратував своє життя тим, що примінявся до природи. Досягнувши цивілізації, чоловік продовжує своє життя поборюючи природу і заставляючи її на службу собі. І все своє суспільне життя — всі свої форми правління, всі свої інституції упорядкує чоловік згідно з тим поконуваннєм природи для вратовання свого життя.

Суспільна історія чоловіка починаєсь історією племінного комунізму про що буде мова в другій книжочці.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.