Енциклопедія марксизму-ленінізму/Партія більшовиків при владі

Матеріал з Вікіджерел
Енциклопедія марксизму-ленінізму
Єм. Ярославський
Партія більшовиків при владі
Київ: Політвидав при ЦК КП(б)У, 1941
ПАРТІЯ БІЛЬШОВИКІВ ПРИ ВЛАДІ

Глава 8-а викладає історію партії більшовиків в період іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни. «Історія ВКП(б)» стисло і навіть, можна сказати, скупо передає основні факти винятково багатої на події напруженої боротьби робітників і селян за Радянську владу. На чолі озброєного народу стоїть партія Леніна–Сталіна. Ленін і Сталін безпосередньо керують боротьбою мас. Проти партії більшовиків уже в цей період виступають антибільшовицькі, антиленінські групи троцькістів, бухарінців, так званого «демократичного централізму» — група «крикунів голосніше за всіх» Сапронова, Осінського, Бубнова та інших.

Восьмий з'їзд партії дає бій цим групам і в питанні про програму партії, і в національному питанні, і в питанні про ставлення до середняка, і в питанні про будівництво Червоної Армії. Дуже чітко змальована військова опозиція на VIII з'їзді, яка об'єднувала не тільки представників розгромленого «лівого комунізму», але й працівників, які ніколи не брали участі в ніякій опозиції, але були незадоволені керівництвом Троцького в армії. «Більшість військових делегатів була різко настроєна проти Троцького, проти його схиляння перед військовими спеціалістами з старої царської армії, частина яких прямо зраджувала нас під час громадянської війни, проти зарозумілого і ворожого ставлення Троцького до старих більшовицьких кадрів в армії. Наводились на з'їзді приклади «з практики», коли Троцький намагався розстріляти цілий ряд неугодних йому відповідальних військових комуністів-фронтовиків, діючи цим на руку ворогові, і тільки втручання ЦК і протести військових працівників відвернули загибель цих товаришів» (стор. 221).

Ленін і Сталін боролись проти перекручень радянської і партійної політики, що їх проводив в армії Троцький, і разом з тим проти ряду неправильних пропозицій цієї військової опозиції.

В цій главі викладено всі три періоди громадянської війни.

В обстановці розгрому Колчака і Денікіна і здобутого в зв'язку з цим перепочинку скликається IX з'їзд партії, який обмірковує цілий ряд господарських питань. Серед них головне місце займав єдиний господарський план, що передбачав піднесення в першу чергу транспорту, паливної справи, металургії і насамперед електрифікацію всього народного господарства, план, що його Ленін висував як «велику програму на 10–20 років».

І на цьому з'їзді проти Леніна виступає антибільшовицька, антипартійна група «демократичного централізму», яку на з'їзді підтримують Риков і Томський.

Глава закінчується описом розгрому Врангеля, провалу польського плану інтервенції і підсумковим розділом, як і чому перемогла Радянська країна об'єднані сили англо-франко-японо-польської інтервенції і буржуазно-поміщицько-білогвардійської контрреволюції в Росії.

Товариш Сталін формулював вісім основних причин, які забезпечили Червоній Армії перемогу.

Поперше, політика Радянської влади, в ім'я якої воювала Червона Армія, була правильною політикою, яка відповідала інтересам народу, і народ усвідомлював і розумів цю політику як правильну, як свою власну політику і підтримував її до кінця.

Подруге, Червона Армія була вірна і віддана до кінця своєму народові, за що і любив її та підтримував народ, як свою рідну армію.

Потрете, Радянській владі вдалося підняти весь тил, всю країну на службу інтересам фронту.

Почетверте, червоноармійці розуміли цілі і завдання війни і усвідомлювали їх правильність, а це зміцнювало в них дух дисципліни і боєздатності, що давали їм сили в боротьбі з ворогами.

Поп'яте, на чолі Червоної Армії стояла партія більшовиків, єдина своєю згуртованістю і дисципліною, сильна своїм революційним духом і готовністю піти на будьякі жертви заради успіху спільної справи, неперевершена своїм умінням організовувати міліонні маси і правильно керувати ними у складній обстановці.

Пошосте, Червона Армія перемогла тому, що вона зуміла викувати в своїх рядах видатних військових керівників нового типу, тому, що політичною освітою Червоної Армії займались найвидатніші діячі партії, тому, що Червона Армія мала в своєму складі таких незвичайних керівників-організаторів і агітаторів, як військові комісари.

Посьомє, перемога була забезпечена роботою видатних більшовиків, партійних і непартійних, в тилу у ворога.

Повосьме, Радянській країні в її нерівній боротьбі з інтервентами допомагали робітники імперіалістичних країн.

Такі головні умови, що забезпечили Червоній Армії перемогу в той час, коли проти неї був сильний блок 14 капіталістичних держав. Блок цей розвалився під ударами Червоної Армії. Він розбився об згуртованість радянського народу, об силу молодої радянської держави.

Глава 9-а викладає історію партії більшовиків в період переходу на мирну роботу по відбудуванню народного господарства. У главі особливо докладно роз'яснюється значення найважливіших резолюцій X з'їзду про єдність партії і про анархо-синдикалістський ухил. Докладно обгрунтовано, чому необхідно було перейти до нової економічної політики. Тут треба спинитися на одному питанні, яке потребує пояснення.

У главі сказано, що «Опозиціонери, будучи поганими марксистами і цілковитими неуками в питаннях більшовицької політики, не розуміли ні суті непу, ні характеру відступу, проведеного на початку непу» (стор. 241).

Роз'яснюючи особливості того маневрового відступу, який робила партія в цей період, товариш Сталін відмітив в «Історії ВКП(б)», що біда опозиції полягала в тому, що вона не розуміла через своє неуцтво і не зрозуміла до кінця свого життя особливості відступу при непі.

Це формулювання має на увазі показати, що крім того, що опозиція виражала настрої не пролетарські, а дрібно-буржуазні, що вона була провідником ворожих пролетаріатові ідей і настроїв, вона ще до того ж не розуміла більшовицької політики через своє неуцтво, що опозиціонери або зовсім не були марксистами, або були поганими марксистами.

«В боротьбі з опозиційними угрупованнями партійні організації згуртувались навколо Леніна. Особливо напруженого характеру набрала боротьба в Москві. Тут опозиція зосередила свої основні сили, ставлячи собі за мету завоювання столичної організації. Але більшовики Москви дали рішучу відсіч цим підступам фракціонерів. Гостра боротьба розгорнулась і в українських партійних організаціях. Під керівництвом тов. Молотова, який був тоді секретарем ЦК КП(б)У, більшовики України розбили троцькістів і шляпніковців. Комуністична партія України лишилась вірною опорою ленінської партії. В Баку розгром опозиції був організований під керівництвом тов. Орджонікідзе. В Середній Азії боротьбою з аінтиіпартійними, угрупованнями керував тов. Л. Каганович.

Всі основні місцеві партійні організації приєднались до ленінської платформи» (стор. 238).

Вже на цьому з'їзді товариш Сталін вказував на ту небезпеку, що являють собою антиленінські ухили в національному питанні, ухили до великодержавного, великоруського шовінізму і місцевого націоналізму. І той і другий, кінець-кінцем, вирощували буржуазних націоналістів, які в дальший період революції зімкнулися в своїй діяльності з троцькістами, бухарінцями та з іноземними розвідками.

Одинадцятий з'їзд партії підбив підсумки першого року непу, коли Ленін відмітив на з'їзді, що відступ закінчено, що та мета, яку переслідував відступ, досягнута. Тепер мета висувається інша — перегрупування сил. Партія гостро ставить питання «хто — кого?» Вона висуває перед комуністами необхідність навчитися господарювати, навчитися культурно торгувати і тим самим зміцнити економічний союз робітників і селян.

Найважливішим фактором цього періоду є створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що означало зміцнення Радянської влади і велику перемогу ленінсько-сталінської політики партії більшовиків у національному питанні.

Наступний, XII з'їзд партії в квітні 1923 року відбувся уже без Леніна. Ленін був тяжко хворий, але рішення з'їзду були прийняті на основі ряду вказівок Леніна. Вже на цьому з'їзді і перед з'їздом троцькісти та націонал-ухильники, як відомо, намагались зірвати успіхи ленінсько-сталінської політики, порушити інтернаціональну єдність народів СРСР. З'їзд дав їм рішучу відсіч, і товариш Сталін на XII з'їзді заявив, що «Наша партія залишилась спаяною, згуртованою, витримавши величезний поворот, ідучи вперед з широко розгорнутим прапором» (стор. 248).

Якраз у цей період хвороби Леніна Троцький і троцькісти організують ряд нападів на партію. І цього разу в боротьбі проти ленінської партії об'єднуються всі антиленінські групи, і цього разу Троцький стає організатором антиленінського блоку. XIII партконференція і XIII з'їзд партії засуджують троцькістську опозицію, оголошують її тодішню позицію дрібнобуржуазним ухилом від марксизму.

Після смерті Леніна вороги більшовизму різко загострили боротьбу проти партії. В цей період товариш Сталін ідейно озброює нашу партію, створивши на основі прочитаних ним у Свердловському університеті лекцій про основи ленінізму теоретичну працю, яка стала настільною книгою кожного більшовика.

В «Історії ВКП(б)» цілком наведена історична клятва товариша Сталіна, клятва більшовицької партії своєму вождю Леніну, який житиме в віках. На смерть Леніна робітничий клас відповідає ще більшим згуртуванням навколо ленінської партії. Партія йде впевнено вперед, бо прапор партії — в руках найвірнішого соратника Леніна, великого продовжувача його справи товариша Сталіна.

У главі надзвичайно ясно викладено питання про перемогу соціалізму в одній країні і про небезпеку капіталістичної іноземної інтервенції. Всі ми знаємо, як товариш Сталін недавно в листі до комсомольця тов. Іванова повторив висловлене ним раніш положення, що остаточна перемога соціалізму можлива лише тоді, коли буде ліквідована небезпека іноземної капіталістичної інтервенції, коли буде знищено капіталістичне оточення.

Ми знаємо, що в ряді організацій в цьому питанні іноді допускали серйозну плутанину. Наприклад, цілком правильне висловлення тов. Ворошилова про те, що ми будемо бити ворога на його власній території, деякі товариші умудрилися зрозуміти так, що ніби зникла небезпека інтервенції, тобто вторгнення імперіалістів на територію СРСР. Коли ми будемо бити ворога тільки на його території, то яка ж може бути інтервенція!

Товариш Сталін роз'яснює: «Звичайно, Радянський народ і його Червона Армія при правильній політиці Радянської влади зуміють дати належну відсіч новій іноземній капіталістичній інтервенції так само, як вони дали відсіч першій капіталістичній інтервенції в 1918–1920 роках. Але це ще не означає, що цим буде знищена небезпека нових капіталістичних інтервенцій. Поразка першої інтервенції не знищила небезпеки нової інтервенції, бо джерело небезпеки інтервенції — капіталістичне оточення — продовжує існувати. Не знищить небезпеки інтервенції і поразка нової інтервенції, якщо капіталістичне оточення все ще існуватиме.

З цього випливає, що перемога пролетарської революції в капіталістичних країнах є кровним інтересом трудящих СРСР» (стор. 257–258).

Що ж протипоставили цій ясній позиції партії троцькісти і їх підспівувачі? Вони протипоставили їй меншовицьку «теорію перманентної революції». Лише знущаючись з марксизму, можна називати її марксистською теорією. Ця, з дозволу сказати, «теорія» заперечувала можливість перемоги соціалістичного будівництва в СРСР. І бухарінці, і Зінов'єв, і Каменєв не були згодні p партією в цьому питанні, але вони відкрито ще не виступали проти рішень партії, хоча Зінов'єв і Каменєв і робили неправильні висновки щодо техніко-економічної відсталості СРСР, а Бухарін і його «шкілка» нишком поширювали свою «теорію мирного вростання буржуазії в соціалізм», доповнивши її новим лозунгом «збагачуйтесь!»

На XIV з'їзді партії, як ми знаємо, виступила «нова опозиція» — Зінов'єв, Каменєв та ін. Вони протипоставили плану індустріалізації країни, розробленому на основі вказівок Леніна і Сталіна, план дауесизації, тобто закабалення СРСР капіталістичними державами.

Товариші Молотов, Кіров, Ворошилов, Калінін, Андреєв та інші члени Центрального комітету, послані під кінець XIV з'їзду в Ленінград, роз'яснили Ленінградській партійній організації всю шкідливість злочинного антибільшовицького виступу Зінов'єва, Каменева та інших. 97 % Ленінградської організації разом з усією партією засудили антипартійну зінов'євську «нову опозицію». XIV з'їзд партії показав, наскільки небезпечно було б довіряти керівництво партійною організацією Зінов'єву, Каменеву та іншим. Вони незабаром були зняті з своїх постів.

Партія згуртувалась під ленінським прапором навколо свого ленінського ЦК, навколо товариша Сталіна, завдала поразки «новій опозиції» і перейшла до нового етапу, до етапу соціалістичної індустріалізації.

Глава 10-а викладає історію партії більшовиків у боротьбі за соціалістичну індустріалізацію країни. Вихована Леніним і Сталіним, партія повела рішучий соціалістичний наступ. Партія знайшла кошти всередині країни для будівництва гігантських підприємств, і хоч міжнародна буржуазія, враховуючи безупинну підривну роботу антибільшовицьких елементів, троцькістів, зінов'євців, загострила в цей період відносини з Радянським Союзом, створивши додаткові труднощі для Радянської влади, партія зуміла подолати цей єдиний фронт «від Чемберлена до троцькістів» і добитися величезних успіхів.

1926–1927 роки — це роки напруженого соціалістичного наступу і разом з тим це роки запеклої боротьби проти Троцького і Зінов'єва, проти антибільшовицького блоку різних опозиційних груп. Цей блок спробував зліпити платформу, найбільш брехливу і фарисейську з усіх опозиційних платформ, розраховану на обман партії. Розбитий у дискусії, коли за політику ЦК голосувало 724 тис. членів, а за блок троцькістів і зінов'євців — 4 тис., тобто менше 1 %, опозиційний блок перейшов до антирадянських дій, до апеляції проти партії до ворожих класів.

Не можна було більше терпіти в рядах партії цих дворушників, які підписували заяви про відмовлення від підпільної фракційної роботи, а насправді будували вже в той період нову, антиленінську партію. Тому ще до з'їзду Зінов'єв і Троцький були виключені з партії рішенням ЦК і ЦКК, а XV з'їзд партії виключив з партії активних діячів троцькістсько-зінов'євського блоку, бо незгоди між партією і опозицією виросли уже в програмні і троцькістська опозиція стала на шлях антирадянської боротьби.

Якщо X з'їзд партії оголосив пропаганду поглядів анархосиндикалістів несполучною з приналежністю до партії і зробив попередження і троцькістам, то XIV з'їзд партії повинен був оголосити пропаганду поглядів троцькістської опозиції і приналежність до неї — несполучними з перебуванням в рядах більшовицької партії.

Ми знаємо, що далі, на XV з'їзді, частина виключених була повернена в партію, після того як вони подали заяви з визнанням своїх помилок. Партія виходила при цьому з бажання допомогти цим людям знову стати партійними людьми. Проте незабаром стало ясно, що заяви «активних діячів» троцькістсько-зінов'євського блоку, за небагатьма винятками, — були наскрізь брехливими, дворушницькими заявами. Троцькізм перестав бути політичною течією. Троцькісти «перетворились в безідейну кар'єристську кліку, готову розтоптати залишки своїх поглядів на очах у всіх, готову вихваляти чужі їй погляди партії на очах у всіх, готову набрати будьякої закраски, — як хамелеони, — аби тільки зберегти себе в партії, в робітничому класі, щоб мати можливість пакостити і робітничому класові і його партії.

Троцькістсько-зінов'євські «активні діячі» виявились політичними шахраями, політичними дворушниками» (стор. 273).

П'ятнадцятий з'їзд партії був з'їздом колективізації сільського господарства. Він дав директиву про складання першого п'ятирічного плану народного господарства. Для того, щоб успішніше виконувати цей план, треба було розгромити антипартійні угруповання всередині партії.

Незабаром після того, як партія розгромила троцькістсько-зінов'євський блок, праві реставратори капіталізму: Бухарін, Риков, Томський, Угланов та ін. — скинули маску, яку вони носили протягом довгого часу, і повели наступ проти партії, підбадьорюючи куркуля.

Якщо зінов'євська опозиція намагалась потягти за собою проти партії Ленінградську організацію, то бухарінці спробували це зробити з Московською організацією, користуючись підтримкою верхівки Московської організації: Угланова, Котова, Рютіна, Ягоди, Полонського, Матвеєва та ін. Уже в той період вони намагалися договоритися через Каменева з троцькістами, виробити спільно угоду для боротьби проти партії. Викриті партією, бухарінці стають на шлях троцькістів, подаючи дворушницькі заяви про визнання своїх помилок.

Але ні троцькісти, ні праві не могли захитати ряди партії, що йшла шляхом Леніна за більшовицьким Центральним комітетом, за товаришем Сталіним.

По всій країні розгорталось гігантське соціалістичне будівництво, і коли країна змогла дати нову техніку селянинові, почалося масове входження селян у колгоспи. Настав рік великого перелому — 1929 рік, коли ясно стало, що «в колгоспи йдуть селяни не окремими групами, як це мало місце раніше, а цілими селами, волостями, районами, навіть округами. А що це значить? Це значить, що в колгоспи пішов середняк. В цьому основа того корінного перелому в розвитку сільського господарства, який становить найважливіше досягнення Радянської влади…»[1].

Це означало, що назріває або вже назріло завдання ліквідації куркульства як класу на основі суцільної колективізації.

Глава 11-а «Історії ВКП(б)» присвячена боротьбі партії більшовиків за колективізацію сільського господарства. В обстановці глибокого економічного кризису в капіталістичних країнах, японської інтервенції в Манчжурії і приходу націонал-соціалістів до влади в Німеччині, в СРСР відбувався широким фронтом соціалістичний наступ проти останнього капіталістичного класу — проти куркульства.

Величезний рух селян в колгоспи цього разу означав боротьбу проти куркульства не тільки бідняків, але й значної маси середняків. Якщо раніше СРСР не мав матеріально-технічної бази для того, щоб покінчити з куркульством, ослабити його опір, ліквідувати його як клас і замінити його виробництво виробництвом колгоспів і радгоспів, то в цей період така матеріально-технічна база була вже створена.

Таким чином, в економіці країни відбулося пересунення класових сил, куркуль втратив свій колишній вплив, і партія перейшла від колишньої політики обмеження куркульства до нової політики — до політики ліквідації куркульства як класу на основі суцільної колективізації.

В главі стисло, математично точно дано формулювання цього переходу до політики ліквідації куркульства як класу. Товариш Сталін характеризує цей перехід як «найглибший революційний переворот, стрибок з старого якісного стану суспільства в новий якісний стан, рівнозначний своїми наслідками революційному переворотові у жовтні 1917 року.

Своєрідність цієї революції полягала в тому, що вона була проведена зверху, з ініціативи державної влади, при прямій підтримці знизу з боку міліонних мас селян, які боролись проти куркульської кабали, за вільне колгоспне життя.

Вона, ця революція, одним ударом розв'язала три корінні питання соціалістичного будівництва:

а) Вона ліквідувала найчисленніший експлуататорський клас в нашій країні, клас куркулів, оплот реставрації капіталізму;

б) Вона перевела з шляху одноосібного господарства, яке народжує капіталізм, на шлях громадського, колгоспного, соціалістичного господарства найчисленніший трудящий клас в нашій країні, клас селян;

в) Вона дала Радянській владі соціалістичну базу в найбільш обширній і життєво необхідній, але і в найбільш відсталій галузі народного господарства — в сільському господарстві.

Тим самим були знищені всередині країни останні джерела реставрації капіталізму і разом з тим були створені нові, вирішальні умови, необхідні для побудування соціалістичного народного господарства» (стор. 286–287).

Ми бачимо, як товариш Сталін в цей період розробляє теоретично і практично основи задуманого ще Леніним соціалістичного наступу, як теоретично і практично товариш Сталін розробляє всі питання, зв'язані з індустріалізацією країни, з колективізацією сільського господарства, з ліквідацією експлуататорських класів. Проте частина партійних працівників, захоплюючись успіхами колективізації, вирішила прискорити перехід селян в колгоспи і почала порушувати принцип добровільності, заміняючи його примусом до вступу в колгоспи під загрозою розкуркулювання, позбавлення виборчих прав і т. д. Проти цього запаморочення від успіхів рішуче виступив товариш Сталін, і його виступ мав величезне політичне значення. Помилки були виправлені Центральним Комітетом під керівництвом товариша Сталіна. Значна частина партійних кадрів, що захопилася успіхами і котилася в сторону від партійної лінії, вчасно була повернута на правильний шлях, і завдяки цьому були закріплені успіхи колгоспного руху і був створений грунт для нового потужного його зростання.

Шістнадцятий з'їзд партії, який увійшов в історію партії як з'їзд розгорнутого наступу соціалізму по всьому фронту, ліквідації куркульства як класу і проведення в життя суцільної колективізації доручив Центральному комітетові партії «забезпечити й надалі бойові більшовицькі темпи соціалістичного будівництва, добитися дійсного виконання п'ятирічки в чотири роки» (стор. 292).

Але для того, щоб виконати це завдання, необхідно було реконструювати все народне господарство, необхідно було посилити темпи будівництва, а для цього треба було ліквідувати техніко-економічну відсталість, про яку говорив товариш Сталін на першій конференції працівників промисловості в лютому 1931 року.

«Ми відстали, — говорив товариш Сталін, — від передових країн на 50–100 років. Ми повинні пробігти цю віддаль за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть»[2].

Товариш Сталін дав у цей період лозунг: «Техніка в період реконструкції вирішує все». Цей поворот уваги партії до створення своєї техніки мав величезне значення тому, що він допоміг викувати свої, радянські, соціалістичні кадри, допоміг прискорити створення нової техніки і в промисловості, і в сільському господарстві, і на транспорті.

Уже в 1931 році суцільна колективізація в основному була завершена. Проте, якщо кількісно колгоспи росли дуже швидко, то зростання колгоспного активу, зростання колгоспних кадрів відставало. Через це погано організована була праця в сільському господарстві, через це куркулі і їх агенти нерідко пролазили до керівництва в колгоспах і всіляко псували колгоспну справу. Щоб покласти край куркульському шкідництву і прискорити справу зміцнення колгоспів, партія створила рішенням ЦК в січні, 1933 року політвідділи при МТС. 17 тис. партійних працівників пішли працювати в політвідділи. Це була серйозна допомога. Політвідділи виконали в колгоспах величезне завдання: вони зміцнили колгоспи в організаційно-господарському відношенні, вони виростили нові колгоспні кадри, вони налагодили господарське керівництво колгоспів і піднесли політичний рівень колгоспних мас.

В цей період Перший всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників відіграв величезну роль. Особливо велике значення мав виступ товариша Сталіна, який вказав прямий шлях селянству до заможного життя. Для того, щоб усіх колгоспників зробити заможними, треба було зробити колгоспи більшовицькими.

В 1933 році на січневому Пленумі ЦК і ЦКК товариш Сталін, підводячи підсумки першої п'ятирічки, вказував на величезні досягнення:

«Значення цих досягнень першої п'ятирічки полягало, насамперед, в тому, що вони остаточно визволили робітників і селян від ярма експлуатації і відкрили дорогу ВСІМ трудящим СРСР для забезпечення собі заможного і культурного життя» (стор. 300).

Сімнадцятий з'їзд партії в січні 1934 року — «з'їзд переможців» — попереджав партію проти зазнайства, проти заколисування себе досягнутими успіхами.

Сімнадцятий з'їзд партії намітив план нової п'ятирічки, план другої п'ятирічки. На доповідь тов. Кагановича приймається новий статут партії.

Ми всі пам'ятаємо, як на цьому з'їзді виступали Зінов'єв і Каменєв з лицемірними, дворушницькими і підлими покаянними промовами, як Бухарін, Риков і Томський присягалися в вірності партії. Ми пам'ятаємо, як тов. Кіров у своїй чудовій промові говорив про цих обозників революції. Ми не знали тоді, що на з'їзді виступають люди, які в цей момент готували злочинницьке вбивство членів Політбюро ЦК і в першу чергу намітили своєю жертвою Сергія Мироновича Кірова.

1 грудня 1934 року був убитий тов. Кіров за вказівками Зінов'єва і Каменева; безпосереднім співучасником цих убивць і натхненником їх був той же іуда-Троцький.

Уже тоді в листі до організацій партії, виданому в зв'язку з злочинницьким убивством Сергія Мироновича Кірова, Центральний комітет вказував на необхідність покінчити з опортуністичною благодушністю, яка виходить з правоопортуністичної теорії, ніби в міру зростання наших сил ворог стає все більш ручним і нешкідливим.

«Не діло більшовиків спочивати на лаврах і ротозійствувати. Не благодушність потрібна нам, а пильність, справжня більшовицька революційна пильність. Треба пам'ятати, що чим безнадійніше становище ворогів, тим охочіше вони хвататимуться за «крайній засіб», як єдиний засіб приречених в їх боротьбі з Радянською владою. Треба пам'ятати це і бути пильними» (стор. 307).

Глава 12-а «Історії ВКП(б)» викладає перехід до завершення будівництва безкласового, соціалістичного суспільства, викладає хід боротьби за завершення цього будівництва, що знайшло вираз у новій, Сталінській Конституції.

З надзвичайною яскравістю показана міжнародна обстановка цього періоду, створення основних вогнищ нової імперіалістичної війни.

Звичайно, війна ця не може не викликати тривоги в народах СРСР, бо «Всяка, навіть невелика війна, почата агресорами, становить небезпеку для миролюбних країн, а друга імперіалістична війна, яка так «непомітно» підкралась до народів і охопила більше півміліарда населення, — тим більше не може не бути найсерйознішою небезпекою для всіх народів і, в першу чергу, для СРСР» (стор. 313).

«Історія ВКП(б)» дає все основне і необхідне для розуміння сучасної міжнародної обстановки. Трудящі нашої країни, вивчаючи історію ВКП(б) і враховуючи події, які відбулися за цей час, ще більше будуть готові зміцнювати оборонну могутність СРСР з тим, щоб на кожний удар відповісти подвійним і потрійним ударом по паліях і провокаторах війни, щоб розтрощити всякі спроби імперіалістичної інтервенції.

Друга п'ятирічка була виконана до 1 квітня 1937 року, тобто за 4 роки і 3 місяці. І в промисловості, і в сільському господарстві здобуті величезні перемоги соціалізму. В основному завершена реконструкція промисловості і сільського господарства. В цей період (1935–1937 роки) на весь зріст стає перед партією завдання створення і виховання нових, соціалістичних кадрів. Ріст кадрів, які могли б осідлати нову техніку, не встигав і далеко відставав у попередні роки від росту техніки. Таким чином, питання про кадри набуло першорядного значення. І якщо в попередній період товариш Сталін вказував, що техніка в період реконструкції вирішує все, то тепер, коли техніка була створена, треба було повернути увагу партії в бік створення кадрів. І на випуску академіків Червоної Армії в травні 1935 року товариш Сталін вказує, що «старий лозунг — «техніка вирішує все», що являвся відображенням уже пройденого періоду, коли у нас був голод в області техніки, — повинен бути тепер замінений новим лозунгом, лозунгом про те, що «кадри вирішують все» (стор. 316).

І дійсно, в цей період ростуть кадри, які дивують світ новими прийомами в роботі, новими досягненнями продуктивності праці. Великий стахановський рух став яскравим прикладом росту нових кадрів, прикладом освоєння нашими людьми нової техніки і дальшого росту продуктивності праці. Але цей рух ішов не самопливом. Наради стахановців, на яких були присутні керівники партії і уряду, якими керував безпосередньо товариш Сталін, відіграли величезну роль в розвитку цього стахановського руху.

Стахановський рух і дострокове виконання другої п'ятирічки створили умови для нового піднесення добробуту і культурного розвитку трудящих мас. Це піднесення добробуту і культурного розвитку трудящих відбувається одночасно і в місті і на селі. На селі остаточно зміцнився колгоспний лад, і цьому зміцненню колгоспного ладу значною мірою сприяли статут сільськогосподарської артілі, що був прийнятий в лютому 1935 року на II з'їзді колгоспників-ударників, і закріплення за колгоспами всієї оброблюваної ними землі на вічне користування.

Одночасно відбувається могутнє піднесення культурності народних мас, величезне шкільне будівництво, будівництво клубів, народних домів, театрів, стадіонів і т. д., ріст числа учнів у всіх школах, починаючи з початкових і кінчаючи вищими учбовими закладами. Це була культурна революція.

«В піднесенні матеріального становища і культурного розвитку народних мас відбилася сила, могутність, непереможність нашої радянської революції. Революції в минулому гинули через те, що вони, давши народові свободу, не мали можливості дати йому разом з тим серйозне покращання матеріального і культурного становища. В цьому була їх основна слабість. Наша революція відрізняється від усіх інших революцій тим, що вона дала народові не тільки свободу від царизму, від капіталізму, але й корінне покращання його матеріального і культурного становища. В цьому її сила і непереможність» (стор. 319).

В лютому 1935 р. VII з'їзд Рад СРСР ухвалив рішення про зміну Конституції. Спеціальна конституційна комісія під головуванням товариша Сталіна виробила проект нової Конституції.

Після обміркування всією країною протягом 5½ місяців проекту нової Конституції Надзвичайний VIII з'їзд рад затверджує одноголосно цей проект Конституції перемоги соціалізму і робітничо-селянської демократії. Конституція ця «закріпила той всесвітньо-історичний факт, що СРСР вступив у нову смугу розвитку, в смугу завершення будівництва соціалістичного суспільства і поступового переходу до комуністичного суспільства, де керівним началом суспільного життя повинен бути комуністичний принцип: «Від кожного — по його здібностях, кожному — по його потребах» (стор. 324).

Вона стала можлива на основі глибоких змін, які відбулися в суспільному устрої СРСР за роки соціалістичного наступу і докорінно змінили становище робітничого класу, селянства і радянської інтелігенції. Ні в одній країні світу немає такого робітничого класу, немає такого селянства і немає такої інтелігенції.

За останні роки партія розгромила троцькістсько-бухарінських і буржуазно-націоналістичних шпигунів, шкідників, зрадників батьківщини і ліквідує їх залишки. Ряд судових процесів викрив перед всією країною, перед усім світом картину наймерзенніших зрад і запроданства з боку троцькістсько-бухарінської банди.

«Судові процеси показали, що ці покидьки людського роду разом з ворогами народу — Троцьким, Зінов'євим і Каменевим — були в змові проти Леніна, проти партії, проти Радянської держави уже з перших днів Жовтневої соціалістичної революції. Провокаторські спроби зриву брестського миру на початку 1918 року; змова проти Леніна і зговір з «лівими» есерами про арешт і убивство Леніна, Сталіна, Свердлова весною 1918 року; злочинницький постріл в Леніна і поранення його літом 1918 року; заколот «лівих» есерів літом 1918 року; навмисне загострення незгод у партії в 1921 році з метою розхитати і повалити зсередини керівництво Леніна; спроби повалити керівництво партії під час хвороби і після смерті Леніна; видача державних тайн і постачання шпигунськими відомостями іноземних розвідок; злочинницьке убивство Кірова; шкідництво, диверсії, вибухи; злочинницьке убивство Менжинського, Куйбишева, Горького, — всі ці і подібні до них злодіяння, виявляється, проводились на протязі двадцяти років при участі або керівництві Троцького, Зінов'єва, Каменева, Бухаріна, Рикова та їх прихвоснів — за завданнями іноземних буржуазних розвідок.

Судові процеси вияснили, що троцькістсько-бухарінські ізверги, виконуючи волю своїх хазяїв — іноземних буржуазних розвідок, ставили собі за мету зруйнування партії і радянської держави, підрив оборони країни, полегшення іноземної воєнної інтервенції, підготовку поразки Червоної армії, розчленування СРСР…» (стор. 324–325).

Радянський суд засудив троцькістсько-бухарінських ізвергів до розстрілу, і НКВС виконав вирок при повному схваленні цього розгрому троцькістсько-бухарінської банди радянським народом.

Розправившись з ворогами, радянський народ перейшов до чергових справ, до виборів у Верховну Раду СРСР. Але, для того, щоб як слід підготуватися до виборів, Пленум Центрального комітету в кінці лютого 1937 року на доповідь тов. Жданова постановив корінним чином перебудувати партійну роботу, забезпечити проведення в життя повністю принципів демократичного централізму, провести при виборах парторганів закрите, таємне голосування кандидатів, підвищити роль первинних партійних організацій, їх загальних зборів.

Завдяки проробленій в цьому відношенні великій роботі партія змогла і при виборах у Верховну Раду здійснити ті демократичні принципи, які є основою Сталінської Конституції.

Вся ця величезна робота партії створила таке довір'я до партії Леніна–Сталіна, що стала можливою морально-політична єдність радянського народу, став можливим блок комуністів і безпартійних, на основі якого з 94 млн. виборців взяло участь понад 91 млн., тобто 96,8%, при чому з них за блок комуністів і безпартійних голосувало 89 844 тис. чоловік, тобто 98,6%. «Це була блискуча перемога блоку комуністів і безпартійних.

Це був тріумф партії більшовиків» (стор. 329).

——————

  1. Й. Сталін. Питання ленінізму, стор. 246, вид. 11.
  2. Й. Сталін, Питання ленінізму, стор. 297, вид. 11.