Етноґрафічний збірник/2/Господи милостивий, а ми люди твої, чії-ж то Москалї?
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Невередливий салдат | Етноґрафічний збірник. Том II під ред. Михайло Грушевський Господи милостивий, а ми люди твої, чії-ж то Москалї? (зібрав Митрофан Дикарів) |
Племінник перехитрував дядька-злодія ▶ |
|
Я тро́хи ни та́к чув оцю́ брихе́ньку, ті́льки ни зумі́ю вам до-ладу́ істули́ть її́. Це ді́ло було́ в стари́ну, коли ще на селі́ ніко́ли ни бачили салда́тів. От раз і пригна́ли їх на село́. Силя́не, побачивши впе́рве таке́ ди́во, зметуши́лись: всі повиска́кували с хат диви́ць ця на Москалі́в. Хо́дять Москалі́ по ву́лиці, а жінки́ стоя́ть за ворітьми табуна́ми та ви́трішки ло́влять: нія́к ни нади́влять ця на Москалі́в. А одна́ шивчи́ха та коло пе́чі по́ралась, так їй не мо́жна було́ ви́йти с ха́ти: то вона́ одно́ бі́га од пе́чі до вікна́; поди́виць ця на тих Москалі́в та й ка́же: „Го́споди ми́лостивий, а ми лю́ди твої́, чії́-ж то Москалі́?“ А чолові́к їй: „Бо́гови!“ По́раїць ця вона́, по́раїць ця коло пе́чи та уп’я́ть до вікна: „Господи ми́лостивий, а ми лю́ди твої́, чиї́-ж-то москалі́?“ А швець знов: „Бо́гови!“ До́вго вона так бі́гала до вікна́ та все питалась: „Чії-ж-то Москалі́?“ А чолові́к усе одмовля́в: „Бо́гови!“ і що-ра́зу все бі́льше сердив ся. Напослі́д він так розлютува́в ся, що зірва́в ся з мі́ста, і ну товкма́чити жінку в поти́лицю, а сам одно́ примовля́: „Бо́гови! Бо́гови! Бо́гови! бі́сова дочка́!“
(Катеринодар. Р. 1895, червня 9. Записано мною від бувшого учителем Єйського оддїлу Івана Митровича Бровченка[1]).
- ↑ Перед сим я йому подав такий уступ з листа мого кореспондента Павла Константиновича Тарасевського з Валуйського повіту: „На щот Мико́ли тіко мо́жу о́т-шо сказа́ть. При́казка: Бо́же ми́лостивий, а ми лю́ди твої чії-ж-то Москалі це́-б-то посло́виця ви́гадана о́т із-за чо́го. Бага́то ду́мають так, шо він (Микола) завідує Москаля́ми, в ро́ді-б-то, як у ва́шого царя́ заві́дують князьзя́ сторона́ми ца́рства, або як енира́ли заві́дують полка́ми“.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |