Етноґрафічний збірник/2/Чорноморські народні казки й анекдоти/Передмова
| Етноґрафічний збірник/2. Том II під ред. Михайло Грушевський Передмова (Митрофан Дикарів) |
|
Подаю тут тільки малу частину зібраного мною казочного материялу. Далеко більше зібрано його мною з р. 1892 по 1896 в Воронїжчинї, і змістом той материял далеко цїкавійший від чорноморського. Ріжниця тут залежить переважно від характеру і стану тутешнїх кореспондентів: більше писарів областного правлення.
Маючи на метї видавати воронїжські материяли окремо, я їх і не даю тут; та й з чорноморського материялу я вилучив усї леґенди, котрі належать до св. Миколи, бо їх я маю видати в систематичній обробцї, разом з иньшими однородними леґендами. Вилучив я також чотири небилицї, заслані мною Б. Д. Грінченкови до другого випуску його „Этнографическихъ матеріаловъ“.
Від видавця етноґрафічних материялів, звичайно, вимагаєть ся, щоб він систематизовав їх і порівняв з надрукованими ранїйш. З поводу сього я скажу, що провинциялови виповнити такі вимоги вельми затрудно, бо він часто-густо не може не тільки знайти на місцї або придбати, а навіть і знати про істнованнє потрібної лїтератури, особливо нової. До того ще багато видань стало біблїоґрафічними раритетами, і придбаннє їх провинциялови може бути лиш недосяжною мрією.
З другого боку систематизация і зіставленнє видаваного материялу є річею цїлком умовною, залежною від того, якої теориї держить ся видавець: чи мітолоґічної, чи історичної, „чи теориї позичання“, і т. д., і через те вони не можуть цїлком задовольняти навіть вимог певного часу.
Що до народу, він подїлює казки на дві катеґориї: перша — „побрехеньки“ і друга — „колись була правда“. Саме слово казка народом розумієть ся, яко супротилежність слів: бувальщина, правда. Здавало ся б, що на такій підставі легко чинити подїл казок; але така думка була б помилкою. Під впливом християньства поганська мітолоґія, що колись вважала ся правдою, тепер повертаєть ся в казку, в „брехню“. З сеї „брехнї“ одна частина стає дитячим майном, друга-ж перетворюєть ся в „правду“ відповідно новому сьвітоглядови. Задля сїєї мети до поганських мотивів поволї примішують ся християнські, поганські імена також заступають ся християнськими і т. д. В сїм напрямі одні з казок, можна сказати, дійшли до краю, а иньші спинили ся на півдорозї.
Але се перетворюваннє поганської казки чинить ся не в одній місцевости: частїйш певна етноґрафічна ґрупа позичає від сусїдів уже готові християнські мотиви і продовжує дальше в тім-же напрямі, або-ж звертаєть ся до поганського первотвору, відповідно захованим забуткам поганської старовини.
Брак друкованого материялу для більшости поодиноких місцевостей не дозволяє вистежити, які стадиї перейшла та чи иньша казка в даній місцевости, і скільки в неї вложено самостійної творчости. А як кожна казка може й на-далї перероблювати ся і до того не скрізь однаково, то вона повинна бути зазначена в кожній даній місцевости, хоч би вона нїчого нового не давала в етноґрафічній лїтературі [кажу: нїчого зглядно, бо абсолютної тотожности тут не може бути]. В такім разї вона буде цїнним материялом для дальшої істориї народного сьвітогляду і народної творчости в даній місцевости.
Р. 1896, лютого 20.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |