Етноґрафічний збірник/II/Кара сьвятому Петрови

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
8. Кара сьвятому Петрови.

Ходи́ли по зимлі́ Сус Христо́с, апо́стол Питро́ та (забу́в) ще́ хтось тре́тій: чи апо́стол Іоа́н, чи Павло́ (похо́же на те, що Павло́). Прихо́дять вони вве́чирі до сила́ і ра́дять ця: „Де́ нам переночува́ти?“ І нара́дились вони пириночува́ти у корчмі́. Поляга́ли вони́ на долі́вці: ті од кра́ю, а Питро́ у сире́дині (ду́мка така́ була́: наро́д п'я́ний ходи́ти ме, так його́ в сире́дині ни турбова́тиме). Коли увіхо́де в шино́к табу́н люде́й, і захоті́лось їм зде́рти с подоро́жніх могарича́. От оди́н і кричи́ть: „Це що́ за бродя́ги тут валя́ють ця? Па́шпорт єсть у вас?“ — Нима́є, ка́жуть. — Як ухопи́ли вони Питра́, би́ли-били його, скі́льки влі́зло, та й пусти́ли. Питро́ ба́че, що ни пире́лівки: про́се Бо́га поміни́тись місьця́ми. Бог биз супере́чки ліг у сере́дину (наро́д зібра́в ся все згово́рчивий), а Питро од кра́ю. Коли прихо́де дру́гий табу́н — вдру́ге ви́били Питра́, прихо́де тре́тій табу́н — і все його нава́лювали. Так це, бач, за те́ би́то Питра́ три́чі, що він три́чі одрі́к ся од Бо́га.

(Катеринодар. Р. 1895, вересня 7, записано мною від волинського інтелїґента Євгена Ігнатєвича Дорожинського).


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.