Жовняр

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Над Черемшом
автор: Сидір Воробкевич
Створення: 1869. Джерело: Воробкевич С. Вибрані поезії / Київ: Радянський письменник. 1964 - с. 154–155  


Над Черемшом


Гуділи, гриміли гармати,
Кривавий, гарячий був день;
Завзято враги нападали,
Стинали, рубалися впень.
Всі трави-мурави блищали
Червоно у сонця лучах,
Направо й наліво лежали
Жовняри поранені — страх!
Літали юрба́ми ворони,
Скликали все птаство на жир,
Кружали соко́ли високо,
Почули багатий там пир.

І з нашого краю вдовин син
Неначе той дуб ся звалив.
І кровію трави-мурави
Потоптані густо зросив.
«Ах боже мій милий і правий!
Служить я цареві присяг,
То й жалю не маю, що нині
Я тут головою поляг.
Та жаль лиш, що тут закопають
В чужій, у далекій землі,
Що тут ані ненька старенька,
Ні мила не плаче по мні...»
І сльози дрібнії скропили
Лице — він головку склонив...
Гармати гуділи, ревіли,—
Не чув він, бо більше не жив.

У наших далеких Карпатах
Дівчині і неньці сон снивсь,
Що милий, що син кучерявий
У кра́ю чужому вженивсь.
Пізнали убогі, бездольні,
Що сон сей лихе щось значи́ть,
Обоє зійшлися і плачуть:
«Ох, десь він у крові лежить».
Лежить він на полі чужому,
Бездушний жовняр-сирота;
Від гробу далеко ридають
Миленька і мати стара.


1869