Закон Республіки Узбекистан від 31.08.1991 № 336-XII

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Закон Республіки Узбекистан від 13.01.1992 № 505-XII (1991
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
http://www.lex.uz/Pages/GetAct.aspx?lact_id=127879
Emblem of Uzbekistan cyrillic.svg
Закон Республіки Узбекистан
Про засади державної незалежності Республіки Узбекистан

Виходячи з Декларації про суверенітет Узбецької РСР і Заяви про державну незалежність Республіки Узбекистан Верховна Рада Республіки Узбекистан приймає цей Закон.

Стаття 1. Республіка Узбекистан, до складу якої входить Республіка Каракалпакстан, - незалежна, демократична держава.

Стаття 2. Народ Республіки Узбекистан суверенний і є єдиним джерелом державної влади в республіці. Він здійснює належну йому владу як безпосередньо, так і через систему представницьких органів.

Стаття 3. Республіка Узбекистан має всю повноту державної влади, самостійно визначає свої національно-державний і адміністративно-територіальний устрій, систему органів влади і управління.

Стаття 4. Державний кордон і територія Республіки Узбекистан є недоторканною і неподільною, не може бути змінена без вільного волевиявлення її народу.

Стаття 5. У Республіці Узбекистан верховенством володіють Конституція Республіки Узбекистан та її закони. Система державних органів Республіки Узбекистан будується на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Стаття 6. Республіка Узбекистан має право створювати Міністерство у справах оборони, утворити Національну гвардію і альтернативну службу.

Суверенний Узбекистан залишає за собою право здійснювати військову політику в питаннях формування і керівництва Збройними Силами СРСР на території республіки.

Стаття 7. Матеріальною основою державної незалежності Республіки Узбекистан є її власність. Земля, її надра, води, ліси, рослинний і тваринний світ, природні та інші ресурси на території республіки, її інтелектуальні цінності є національним надбанням, власністю Республіки Узбекистан.

Стаття 8. Об'єкти державної власності, включаючи майно державних підприємств, установ і організацій, в тому числі які перебували в союзному підпорядкуванні, їх основні виробничі, невиробничі, оборотні чи інші форми та інше майно, системи внутрішньої комунікації, транспорту, зв'язку та енергетики, республіканська картографія і геодезія є власністю Республіки Узбекистан.

Стаття 9. Роздержавлення і приватизація власності Республіки Узбекистан здійснюються відповідно до законодавства республіки. Перетворення розташованих на території республіки державних підприємств, які перебували в союзному підпорядкуванні, в акціонерні товариства, переведення їх в інші форми власності здійснюються виключно на умовах і в порядку, передбаченому законодавством Республіки Узбекистан.

Стаття 10. Республіка Узбекистан самостійно здійснює і контролює видобуток, переробку і зберігання золота, інших дорогоцінних металів і каменів на своїй території, створює свій золотий запас. Республіка Узбекистан має свою частку в золотому запасі, Алмазному та валютному фондах СРСР.

Стаття 11. Республіка Узбекистан має право вводити свою грошову одиницю - національну валюту, самостійно визначати обсяги сукупного грошового обороту, емісії грошей та інших державних цінних паперів.

Стаття 12. Республіка Узбекистан здійснює фінансову і кредитну політику. Податки і збори, що стягуються на території республіки, надходять до державного бюджету Республіки Узбекистан і місцеві бюджети.

Стаття 13. Республіка Узбекистан встановлює дипломатичні, консульські, торговельні та інші зв'язки з іноземними державами, обмінюється з ними повноважними представниками, укладає міжнародні договори, може бути членом міжнародних організацій.

Стаття 14. Республіка Узбекистан, будучи самостійним суб'єктом міжнародних економічних відносин, визначає умови здійснення іноземних інвестицій, права інвесторів, створює власний конверсійний валютний фонд, продає і купує золоті та інші запаси, конвертовану валюту.

Стаття 15. На території Республіки Узбекистан встановлюється громадянство Республіки Узбекистан відповідно до загальної Декларації прав людини.

Всі громадяни Республіки Узбекистан незалежно від нації, народності, соціальної приналежності, віросповідання і переконань мають однакові цивільні права і перебувають під охороною Конституції республіки та її законів. Громадяни Республіки Узбекистан за межами республіки знаходяться під захистом Республіки Узбекистан.

Стаття 16. Республіка Узбекистан визначає свій шлях розвитку, свою назву, засновує свою державну символіку: герб, прапор, гімн, встановлює свою державну мову.

Символи державної незалежності Республіки Узбекистан є священними, і будь-яка наруга над ними карається законом.

Стаття 17. Республіка Узбекистан визнає територіальну цілісність і суверенітет Республіки Каракалпакстан в складі Республіки Узбекистан. Взаємини між Республікою Узбекистан і Республікою Каракалпакстан будуються на основі рівноправності, за допомогою двосторонніх договорів і угод між ними.

За Республікою Каракалпакстан зберігається право вільного виходу з Республіки Узбекистан відповідно до законодавства.

Президент Республіки Узбекистан І. Карімов

Ташкент, 31 серпня 1991 року,

№ 336-XII