Запорозька старшина
| ||||||||||||||
Старшина в запорожців була от яка: кошовий, осавул, писар та курінні отамани. Ото й старшина... Вони самі собі були пани, самі царі і християни. Вибирали всіх гуртом самі із себе.
Як виберуть кошового, то він і командує. Як добрий вояка, то й обирають, і почитають, як батька діти... Усіх старшин поважають, аж поки не сподобаються їм. Як хто кого образить, то жалітися йдуть уже до кошового.
Оце прийдуть позиватися скільки там їх є чоловік, то він зараз лагодить, щоб помирились.
— Попрощайтесь,— каже, — козаки, а то гріх тяжбу заводити.
То які богобоязні та слухняні, то зараз і послухаються.
Куплять горілки, вип'ють її та й помиряться. А які невгомонні, то ті вже одразу й не послухають. Тоді вже судить їх сам кошовий: накаже там чи грошима заплатити чи, може, й покарати. А карали тільки одними різками. Відсічуть лозинами, та й годі! Хіба вже злодій або зрадник, то тоді вже вийме кошовий пістоль, бацне в груди — от тобі й капут... Кошового всі слухались: і ті, що в Січі, та й ті, що по степах
у землянках жили. Оце як війна, то вже він скрізь розсилає листи поміж козаками: де хто є, щоб ішли воювать. Забіжить і в бурдюг, було, розсильний від кошового.
— Отак-то й отак... Ідіть, — каже, — або там на раду, або на війну, такий-то й такий город брати!
То вже й ідуть, ніхто не може одказувати.