Крокуй спокійно,
Гамір хай і поспіх
Не збурять шлях твій, повний хитавиці —
Урівноважуй серце миром тиші,
Сягни ти вічности своїм одним півкроком.
Ти будь собою, завжди знай своє,
Тобі властиве — теж потрібне людям,
Добротами ти шлях стели усюди,
Лиш будь собою, тим, ким був і є.
Ти свою правду мовиш? Уперед
У спокої та ясності промови,
Лиш пам’ятай — твої вуста одні —
А вуха й очі — їх ти маєш двоє:
Тож до сприймання інших будь готовий.
І хай говорять начебто чудне́,
Лови в словах, думках їх серця згуки,
Бо навіть у малому є звучне́
Твоєму ладу — це прагни не забути.
У світі так влаштовано давно,
Що гія все як слід припасувати.
Позаду чи спереду — все одно,
Ти ліпших й гірших мусиш зустрічати.
Не раджено тобі з тих давніх літ
До порівнянь вдаватися дбайливо —
Бо гордості й зневіри лихих бід
Набратися ти можеш й непримхливо.
Ти успіх маєш? Добре! Вже радій,
Подякуй і рукам, і серцю сміло.
Є задум — крок найперший діла?
Утішитись набутим теж зумій.
Ти маєш працю скромну, негучну —
Пишатися як можна серед люду?
Відкинь думки, що точать, назавжди́,
І до роботи совісно ступи, —
Ти нині є, а завтра вже не буде,
Бо цінністю є відданість одна
В мінливій долі, що жере віками.
Трудись на ниві і думками, і руками —
І буде нагорода ще за дня.
Ти починати починай за крок —
Оман у світі більше ніж зірок.
Усе мирське хай буде, хай несе,
Не подолаєш ти ці вічні пута,
Проте не смій зароджене забути —
Чесноти завжди були, будуть й зараз є.
І добре: людство прагне ідеалів,
І також добре, що стремить серцями в вись —
Життя дарує і геройства дійсні справи —
Ти бійся цього шансу пропустить.
Не заперечуй світ чуттєвий нині —
Формує він тебе наполовину.
Щодня, щомиті й назавжди, навічно
Служити вмій любові споконвічній.
Відкинь цинічність. Серцю лад любовний
Даси — і вже ніколи жодні, жодні
Розчарування, а чи черствість душ повсюдна
Не змусять тебе бути перелюбно.
Бо в світі цьому — все було і буде:
Зірки і шум води, трава і люди.
Чинити опір почуттям не смій,
Любов’ю все життя своє зігрій.
Довкола черствості, розчарувань доволі —
Любов же вічна як трава у полі.
У сріблість скронь ти заглядай спокійно.
Лишай вчорашньому турботи вітровійні,
Лиш щит міцни у силі духа свого —
Із ним в нещасті ти досягнеш перемоги.
Ти витворам уяви не піддайся —
В нудьзі й самотності страхам враз опирайся.
Тримай себе в руках, розмірюй крок і дії,
Статутом добрим сам підпережись,
Та, не вагаючись у життєплині,
Себе шануй, люби, хоча й кріпись —
Ти є дитина Всесвіту, дай Боже,
Тобі тут бути, в світі сім
І кварків, і дерев, і зір —
Сягнеш ти мудрістю — се добре, ні — тоді повір:
Цей світ як має бути є пригожим.
Ти з Господом у мирі будь завжди —
Хай він для тебе Сущий, Вищий розум,
А чи Аллах, Єгова чи Дажбожич —
Ти з ним свій душеспокій розділи.
І хай навколо гамір й метушня,
Діла твої киплять, мета — бентежить, —
В душі своїй карбуй — тобі не щезнуть,
Допоки з Господом розділена стезя.
Учора — пастка, нині — втома, завтра —
Позбавлять мрії, заберуть «своє».
Та все ж чудовим світ цей був і є!
Радій, що в ньому житимеш іще.
Уважним будь до всього: до хмаринки,
Краплин дощу і дня календаря,
Зустрічному всміхнись і шану неньці
Верни — щасливим май життя.
30.XI.2014–25.II.2015.
