ІМПРОВІЗАЦІЯ
Зірвався промінь (зацвіла вода
На озері осіннім рястом). —
І ось біжить, і фарби наклада,
Як теплий пензель юного жанриста. —
Малює полудень. — Хвилює даль
Прозоро-тонко, як траву саванни… —
Ріка, — розпалена, гаряча сталь.
І там, над нею, невідомі дзвони,
Немов у кузні. — То в бездонну синь
Воркочуть голуби. Тріпочуть крильця.
Срібляно–сизі… — Запахтів полин
В обличчя з вітром. На спітнілі пальці,
Немов-би м'ятною, — пустун, — полив
Водою з кухоля (мідяний кухіль)… —
Стою й сміюся… Од далеких нив
Все линуть, линуть полиневі пахи
І зітхи трактора (як хороше, — мовляв, —
На світі новому, — не божім, — людськім,
Пропитім потом)… — Захитався, впав,
І так розтав туманом чудернацьким,
Ясним димком, — упившись всим, що є,
Як молоком… — Але, на захід — хмари,
І думи — хмари: — Тут — життя моє,
А там — чиєсь, у кого бог і мури.
|
