|
ОСІНЬ
I
Із мечем завітав. На порозі
Поклонився. — Ввійшов і сів…
…Я по свойому вітер і осінь,
По юнацькому зрозумів: —
Хан шумить і кошлатиться пуща,
Хай торішнє з листочками мре!
Це живе,
молоде,
невмируще —
Одрубало
зогниле,
старе!
II
В басаман-пожари
Вшеметався хутір,
Ще й у пожовть-хмари
Небеса закуті.
Ще й холодний вітер,
Вітер над обору, —
Одтинає віти,
Віти з осокору.
III
Біга осінь, — пужить кіями
Землю-матінку сиру,
З навісними вереміями
Віє мряку на пару.
І росте землиця гулями,
Купиною в коліях.
І кричать, кричать зозулями
Темні ночі по гаях.
IV
А чи знали ви осінь веселу,
А чи знали ви осінь-вогонь, —
Отоді, як солом'яні села
Над токами розбуркують сонь!?
А чи знали ви, бачили, чули,
Як тремтить селюківська душа
Під осіннім, під вітерним гулом
З-за простого книша!?
Що йому до осінньої „туги“,
До осінніх порепаних хмар! —
Він не чує ні вітру, ні хуги,
Тільки руки,
Та серце,
Та жар!
|
