Зборівський договір

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зборівський договір від серпня 1649 року при звичайній королівській титлі[1].


Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Декларація
Його королівської милості Запорозькому Війську
на дані пункти супліки
Herb Viyska Zaporozkoho.svg
  • 2. Лічби війська, бажаючи вигодити підданих своїх проханню і заохотити їх до своїх послуг та Річі Посполитої, дозволяє мати його королівська милість четиридесят тисячей Запорозького війська, а спорядження реєстрів повіряє гетьманові свого Запорозького війська з такою декларацією, аби котрий був би для того здібний відповідно гідності, і до реєстру вписувати козаків як у добрах шляхетських, так і в добрах його королівської милості.
    І то за таким описом міст: від Дніпра почавши з того-ото боку в Димері, в Госностайполю, в Користишеві, в Паволочі, в Погребищах, у Прилуці, у Вінниці, у Браславлю, а отим-ото від Браславля до Ямполя, до Дністра, також і до Дністра має розумітися [загалом], мають прийматися козаки в реєстр. А з другого ото боку Дніпра: в Острі, в Чернігові, в Ніжині, в Ромні і всюди аж до московського кордону та Дніпра. А що стосується інших місць його королівської милості та шляхетських над міру в тих описаних пунктах, то там козаки вже не мають бути. Вільно, однак, із них тому, котрий хоче бути в козацтві, без панського гамування вийти з усією маєтністю на Україну, коли буде прийнятий котрий до реєстру. А те спорядження реєстру має відправлятися через гетьмана запорозького найдалі до нового року свят руських (тобто до Різдва Христового) таким ладом: гетьман Запорозького війська має з підписом своєї руки і з військовою печаткою учинити реєстр за іменем тих усіх, котрі будуть уписані в козацтво, а те для того, аби в козацтві залишалися при козацьких вольностях, а інші всі мають підлягати замкам його королівської милості, а в шляхетських добрах своїм панам.
  • 3. Чигирин, так як є в своєму обрубі, має бути завше при булаві Запорозького війська, який його королівська милість дає і теперішньому гетьманові війська Запорозького, доброрідному Богданові Хмельницькому, чинячи його вірним своїм слугою та Річі Посполитої.
  • 4. Що тільки діялося під час теперішнього замішання з Божого допусту, те все має бути в забутті, не повинен жоден пан чинити помсти й карання.
  • 5. Шляхті, як віри роської, так і римської, котра під час того замішання будь-яким способом бавилася при Запорозькому війську, його королівська милість із панської своєї ласки пробачає і переступ їхній покриває. А коли б котрого упрошено, як з добр дідичних, так і з інших, або котрого виведено, оскільки те все діялося в теперішнім замішанні, має бути сеймовою постановою скасовано.
  • 6. Військо коронне, де козаки із реєстрового спорядження будуть, у тих місцях становиськ своїх не має мати.
  • 8. З огляду на замішання унії, як у Короні Польській, так і у Великому князівстві Литовському, також щодо церковної цілості добр, фундацій, які до них належать, які мали за давніх літ, також і щодо всіх прав церковних, як буде намовлено і постановлено з преосвященним отцем митрополитом київським і з духовенством на найближчому сеймі, щоб на жадання отця митрополита все було дозволено, його королівська милість готовий дотримати, аби кожен тішився із прав та вольностей своїх і дозволяє мати місце в сенаті преосвященному його милості отцю митрополиту київському.
  • 10. У місті Києві, де є упривілейовані роські в школи, отці єзуїти не мають там і по інших українських містах бути фундовані й ані деінде перенесені; школи отож усі інші, які там є з далеких часів, мають бути цілком утримані.
  • 11. Горілкою шинкувати козаки не мають, окрім того, що на свою потребу зроблять щось; гуртом вільно йому, [козаку], буде продавати, шинки ж медів, пив мають бути згідно звичаю.
  • 12. Вдови залишені козацькі щоб образи від панів та урядів не мали[3].

Ті пункти мають бути на сеймі затверджені, а тепер нехай усе піде в забуття, тільки згода, милість має бути захована поміж обивателями.

А внизу написано латинським письмом: Іоан Казимир, король. А ще внизу написано латинським письмом: печать канцелярська[4].

Примітки[ред.]

  1. До нас дійшло два варіанти договору: український, писаний книжною українською мовою і друкований в «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России». — T. III. — C. 415 — 416, та його російський відпис, надрукований у виданні: Источники малороссийской истории, собранные Д.Н. Бантыш-Каменским. — Ч.І. — M.,1858. — C. 20; додано з останнього ширшу розробку пункту 9 і те, чого в українському варіанті нема.
  2. Цей пункт за «Источниками малороссийской истории». — Ч. 1. — С. 20.
  3. Цей пункт за «Источниками малороссийской истории». — Ч. 1. — С. 20.
  4. Подання про підпис та печатку за «Источниками малороссийской истории». — Ч. 1. — С. 20.

Джерела[ред.]

  • Зборовський трактат від серпня 1649 року
  • Акты, относящихся к истории Южной и Западной России. — T. III. — C. 415 — 416.
  • Источники малороссийской истории, собранные Д.Н. Бантыш-Каменским. — Ч.І. — M.,1858. — C. 20.