Зелена Євангелія/Дім за зорею

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зелена Євангелія (1938
Б. І. Антонич
Дім за зорею
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Дім за зорею

Струмує гимн рослин, що кличуть про нестримність зросту
і серцю, мов по сьомій чарці, невисловно пянко.
Від'їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем.
До інших зір молитимусь і інших ждати ранків.

Набрезклі пупянки бубнявіють в клеїстій піні,
як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть
і крізь лійки фіялок ніч фільтрує чар весінній,
аж пригорщами пахощів у чаші квіття сипне.

Зелена ніч рослин душна екстазою знемоги,
у скорчах розкоші кущі, коріння й пальці й листя
насіння вибухає й місяць коле землю рогом,
аж згасне днем закритий, що мов змій, за ним іскриться.

Коріння в черепах мерців сукате й соковите,
життя встромляє свердли ґудзуваті в кубла смерти
і дуб прискакує до дуба — два боги сердиті,
ударивши з розгоном в пні, сплітаються уперті.

Вирують кола світляні — невловні мотовйла.
Ось благовіщення світанку — й сонце ніч розмеле.
Пий сьому чарку радощів! Хай серцю хміль і крила!
Поезії кипучої і мудрої, мов зелень!

Живу коротку мить. Чи довше житиму, не знаю
тож вчусь в рослин спяніння, зросту і буяння соків
Мабуть мій дім не тут.
 Мабуть аж за зорею.
 Поки
я тут, інстинктом чую це: співаю — тож існую.

Під шкаралущею землі булькочуть рвійні води,
крайнебо в млах фіялкових за ранком, мов за муром.
Від'їду вже з долонями на лірі сонця сходу,
співаючи хвалу надлюдським і рослинним бурям.

7. березня 1936.