Где-ж ти валяєш, мій теорбан!
Минув час одпочивати!
Знай і ти, що єсть наш пан, —
Треба йому ще й заграти,
А, загравши, засьпівати
І щиру правду сказати,
Бо без тебе, милий княже,
Дуже до нас біда вяже:
Отець мати з тяжкой скуки
І потуги серця муки
Хотяй о нас памятають,
Лиш нашой біди не знають.
Тепер ми всї в Твоїй власти,
К ногам Твоїм припадаем,
Що не даси нам пропасти, —
Ми всї о тім добре знаем
|
A więc wtedy, Moscie Książe,
Gdy lat chwila nie jednaka,
Nowe struny Bard nawiąże,
By zaśpiewać Krakowiaka.
Всходить сонце в тихій ранцї,
Розсьміяв ся новий сьвіт,
Раньше твого серця бранцї
Жичать тобі много лїт!
Zaśpiewajme wszyscy razem:
Nasze księstwo cnot obrazem
Ktiedy u nich rozkosz taka, —
Utniem sobie ot tropaka!
Шпарко лїта утїкають,
Беруть серце на кірмаш,
Щастя всїм тщуть, ще кохають,
О, Романе* батьку наш!
|