Перейти до вмісту

Зілє

Матеріал з Вікіджерел


Ой ворон коник, та вороненький,
Та молод улан, молоденький,
Та повалився до сідельця,
А кров заграла право з серця
По улану молодому,
По конику вороному.
     Шпурив палаш, шпурив піку
     На шовкові трави;
     Тільки долі, тільки віку,
     Тільки твоєй слави!

Ой світить шабля, світить дуже,
А коло шаблі піка тужить.
А молод улан подивився
Та й на мураву повалився.
Покотився та й конає,
До камратів промовляє:
     "Моя зброя онде світить -
     Вам ю, браття, даю,
     Лиш добийте, доколіте,
     Най ся не караю.

А як я, браття, вже застину,
То загребіть мя під калину
Та й затужіть, коли би воля,
Одну ми пісню із Подоля,
Другу думку з Чорногори,
Щоби тути аж за море;
     Третю прошу заспівати
     При зеленім гаю,
     Щоби вчули всі дівчата
     На козацькім краю.

А як дівчата будуть чути,
То накопають м'яти, рути,
Але барвінку много-много,
Бо то для мене, молодого,
Та й насіють доокола
Коло улана-сокола,
     Щоби цвіли, процвітали
     Як зимі, так літі,
     Щоби пташки щебетали
     В барвінковім квіті.

А я се, браття, як учую
Аж під могилу глибокую,
Та й вийду нічков, нічков в маю,
Та й ся подив'ю, погадаю:
Були браття - не видати,
Гули пісні - не вчувати;
     Лиш то зілє по могилі
     В'єся без розлуки...
     О, дівчата красні, милі,
     Ніт, як ваші руки!.."