З журбою радість обнялась… (збірка)/В саду в-осени
| ◀ Ні, забуття не дасть мені й сама природа… | З журбою радість обнялась… В саду в-осени |
Гроза пройшла… зітхнули трави… ▶ |
|
Тоді, як ще листя зелене було,
Як трави стояли і квіти пахтіли,
Кудись несподівано сонце зайшло
І білі пелюстки снігів полетіли…
І казкою дійсність зробилася в-мить…
Скрізь мармор… все вколо мовчить і не дише.
Ні пташка не дзвоне, ні лист не шумить:
Усе заворожено чарами тиші…
На мармору квітнуть бездушні квітки,
Із білого мармору лист виглядає,
Ось кинуті майстром для когось вінки,
Там пригоршня перлів розсипаних сяє.
Здавалось мені, що русалки ось-ось
Вродливі, як янголи, вийдуть рядами
І перли ясні позбірають для кос,
І мовчки себе заквітчають квітками.
Здавалось, що мармор увесь оживе,
День нагло погасне, засвітються зорі,
І кожная квітка другу обівьє,
І кожний листок до листка заговоре.
І мармор зітхнув, і ожив, і ростав…
І казки не стало… І тильки добою
Лист жовтий поволі на землю спадав,
Та ніжні стократки схилялись з журбою.