З журбою радість обнялась… (збірка)/Люблю її, зову своєю…
| ◀ Місяць, закоханий в ніч чарівну… | З журбою радість обнялась… Люблю її, зову своєю… |
Твої очі – тихий вечір… ▶ |
|
Люблю її, зову своєю,
Як пташку жалую її,
В полях, в гаях гуляю з нею,
Співаю їй пісні свої.
Вона-ж, замислена, крізь сльози,
Все журно дивиться кудись,
Немов шукає по дорозі
Того, що сратила колись.
1906 р.