З літ дитинства (1919)/Родина

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
З літ дитинства. Новелі (1919
Андрій Заливчий
III. Родина
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
III.
Родина.

 У хаті було якось надто просторно. Потім я ніколи не пригадую нашу хату такою — завжди в ній багато було речей. Займали вони майже всю хату; ніде було і повернутися. Сама піч займала чверть хати; між піччу і стіною, просто дверей стояв піл, а між полом і піччу біля стіни низенький ослінчик, від якого йшов запічок просто на піч.

 Так було тоді, так було й потім. Але потім хата була заставлена ще діванами, лавами і столом так, що коли лягали двоє серед хати головою до столу і ногами до дверей, то пройти було ніяк. Але тепер, я пригадую, було в хаті дуже просторо; і не було, здається дівана, не було й столу, — а може й був стіл.

 Був вечір. Посеред хати стояв невеличкий стільчик; на ньому горіла лямпа. Щось робили мої брати — вони обидва старші за мене. На низенькому стільці сиділа мати; тримала на колінах маленьку сестру і щось шила.

 Вечір був якийсь надзвичайно давучий. Здавалось, — та мабудь воно так і було — на дворі болото, болото, скрізь болото. Туманом окутана хата. І кругом далеко-далеко якась чорна пітьма змішана з вохкими краплями. Такий був настрій…

 Я не пригадую тепер гаразд ні моїх братів, ні обличча матері. Пам’ятаю лише її зігнуту спину та нахилену над шиттям голову.

 Входить батько. Я не пригадую зараз його, — просто щось безформено-здорове, найсильніше, з найтовстішим голосом.

 Росповідають тепер, що він був п’яний… Я ж пригадую тільки, що то був батько і сильний чоловік. Він зняв чобота і став бити халявою матір по голові і по обличчу…

 Я кинувся на ослінчик, а відтіля на запічок, тримався за карниз і визирав: дивився, як батько бив халявою матір…

 І сміявся. Чудно було… от і сміявся…

 А брати кинулися в ріжні кутки, позатулювали руками обличча і плакали. І плакала, сидючи мати. Кричала маленька сестричка.

 А я визирав і сміявся…

 Батько бив халявою матір… Всі плакали, сестриця кричала… А я визирав і сміявся…

 Чудно світила лямпа. Видко було лише батька — якусь безформену масу і бліде обличча і зігнуту постать матері, та чорну брудну халяву…

 З кутка брат закричав:

 — А він — сміється…

 І я почав плакати.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.