О, хто то, хто то йде на Бірчу,
Нестримно з боєм наступа.
To Командир Полковник Коник
Веде стрільців-борців УПА.
Щоб відплатить за людські кривди,
За кров, що в Лімні потекла,
За смерть, неволю і руіни,
За села спалені до тла!
Мов буревій, борці пробились
Крізь загорожі, бункери! —
Дрижить в страху, конає Бірча,
Кубло бандитськеє горить…
Горить — аж небо багряніє,
В огні усе палахкотить! —
„За наші кривди вам відплата,
Прокляті вороги-кати!”…
Ворожі сили ще великі.
Минає ніч, вже ранок — день,
А бій у Бірчі не змовкає, —
Гримить, клекоче і гуде…
Повстанці далі наступають,
І безупину бій іде! —
Де Командир — усі питають,
„У місті він! За ним, вперід!”…
В тім жаль і лють серця здавили,
Бо Командир, що перший рвавсь
Розторощити ворожі сили, —
Від кулі ворога упав.
Та це стрілецтва не зламає, —
Новим завзяттям запалить! —
„На кров і зброю присягаєм
Геройську смерть його помстить!”
Наш Командир — Полковник Коник
У бою з ворогом упав, —
На вівтар слави України
Життя і кров свою віддав!
А ми — за ним, його слідами, —
З Його наказами ідем,
Ідем повстанськими шляхами,
Туди, де воля нас веде!
