З поезій повстанської боротьби/Ранок смерти
| ◀ Голос духів | З поезій повстанської боротьби Ранок смерти (Я.В.) |
Володимиру Сосюрі ▶ |
|
До дня 22 листопаду День Базару.
Я.В.:
РАНОК СМЕРТИ
Пливуча в безмежжя сумними казками
Без рідного сонця, віки серед тьми
Скатована, земле, страшними руками,
Знесилена, земле, лукавством судьби!
Все пристрасть червона така над тобою,
Як пам'ять злочинна, як тренетна смерть!
Одвічно повита тяжкою журбою,
Страждаючим криком наповнена вщерть!
По бурі в знемозі лягла, як рабиня,
В чеканні тривожнім невблаганих кар
I став сумним свідком твойого загину
Звичайний Базар!
Осіннього ранку лунка прохолода!…
На обріях хмари… на горах сніги…
І вітер, що вічно з землею в незгоді,
Прокляття кривавим літав навкруги…
Осіннього ранку розгорнені крила!
Від сонця — повітря, червоне, як гнів…
Сіріли від туги високі могили
Співучих, як слава, чубатих дідів.
В повітрі червонім кружлала жалоба
Гарячоі крови чужих гайворон…
… осіннього ранку лунка прохолода
І гострого вітру кривавий розгон.
Вчора грім на базарських рівнинах,
Вчора січі тривожна луна,
А сьогодні лиш кров'ю по долинах,
Людських трупів сумна тишина.
А сьогодні над впавшими вітер
Похоронні співає пісні…
Сходить сонце в поклоні пред мітом
Степові Красуні–Землі…
Сходить сонце… Підводяться хмари
Смерть геройську оплакать без сліз…
На снігах кров горить, як пожари,
Над снігами стоіть чорна вість.
Трупи скрізь!… Такі руки крижані! —
Вдруге ім для борні не повстать…
Гострим болем порепані рани
І конанням роздерті уста!…
Тиша в полі базарськім, лиш вітер
Похоронні співає пісні!…
Вони вмерли, щоб смертю зігріти
Вільний дух дорогоі землі!…
Вели іх колонами в поле на страту
У ранок осінній, у ранок лункий.
Висвистував вітер над ними проклятий,
Безжалісний вітер, холодний, чужий.
На устах іх ні слова жалю чи розпуки,
Ні суму, ні сліз не було в іх очах,
Хай вітер і хмари!… Хай кружаться круки!
Ввижався ім дальше нескінчений шлях!
Ввижалась ім рідна, святая руіна —
І бунтом шалений кипіла іх кров
Серця ім й останні земніі хвилини
До рідного краю сповняла любов!
Над ямою стоять… В устах мовчання вперте
Зір багатьох очей злився в один блиск…
Кати, іх не маніть життя невільним вмерти
За волю вже давно вони всі поклялись!
Закуті руки іхні тремтіли в безсиллі,
А груди юні рвав сердець жертвенний бій, —
І сходились шляхи в одну святу могилу,
Щоб тління і спомин найти навіки в ній!
„Нічим нас не купить! Не зрадимо Вітчизни!”
І вітри понесли слова ці в степи…
І грім палких промов, в огонь погроз залізних
Перетворились лицарські засуджені ряди.
Кати слабі в своій опідленій спокусі
Холодні пащі дул ім в груди навели
І білий степ в цю мить від страху аж здригнувся
Вони ж такими гордими й рішучими були!
Раптом хтось почав величний гімн народній
І сотні голосів злилися в один спів,
Заколихались подивом захмарені безодні
І посвист лютий стих безжалісних вітрів…
Посипалося оливо розгоном невблаганим
I падали, і падали із піснею ряди…
Лилась святая кров… в палких обіймах в ямі
Вмирали лицарі, визвольники, брати.
І ранку лет спинився… Простір такий червоний
Від сонця і крови… Зомліла далечінь…
Розлився у степах плач дзвонів похоронних
І хмар сумних лягла на землю тиха тінь.
Так, вбили іх… кати, кати,
Ви духа волі не убили!…
Летіли дні, плили роки
Нам відростали дужі крила.
І знов окраджена земля
Гремить нечуваним змаганням
Ще день — прокинеться вона
Побідним буремним повстанням!
І не сховатись вам нігде
Від суду нашого і кари —
Неволю вічну відімстем
І згубу Крут і кров Базару!