|
З ЖИДІВСЬКИХ МЕЛОДІЙ
1
Вона іде, її краса
Горить, мов зоря серед ночі;
І млу, і світлі небеса
Враз відбивають ясні очі;
Всю тихий блескіт осіня,
Якого шкода в сяйві дня.
Багато б з чарами тими
Чудовній вроді бракувало,
Коли б додати трохи тьми,
Коли б проміння не ставало
До тих живих, принадних рис,
Що дишуть з рамки чорних кіс.
Палає чоло та цвіте,
Усмішка вабить до кохання;
Усе засвідчує про те,
Що мук не зна її зітхання,
Що не ворушить серця дна
Ніяка думонька страмна.
2
Ридала ти: сльоза дрібна
На зір блакитний набігала,
Роса, здавалося, ясна
На землю з неба полягала.
Ти усміхнулася — і враз
Все змерхло перед милим зглядом;
З огнем очей сяйний алмаз
Не міг сперечатися рядом.
Як сонце хмари озаря,
Обливши наскрізь млявим блиском,
Що до́вго в небі не згоря
Під опівнічним пітьми стиском, —
То так усмішка твоя ллє
Проміння в серденько болюче,
Так ясне личенько твоє
Розважить горенько пекуче.
|
|
