З чужого поля (1985)/Легко серцю дихать…
| ◀ Вітер стогне, завиває… | З чужого поля «Легко серцю дихать…» (Ленау) |
О, як серцем я хвораю… ▶ |
|
Легко серцю дихать; порвані кайдани;
Бурно серед моря заревли боввани;
Вихром неокутим давсь я до простору,
Човном ріжу хвилі, кинув край позору.
Привітав мандрівця любо гай зелений;
Сон під небом ночі огорнув блаженний…
Так навіщо ж горе, жизні хуртовини,
Ти поніс, зігнанцю, і сюди, в чужину?
Сниться мені морок, тюрми та закови;
Вітер завиває мов по мертвякові;
Мріє куток рідний, де я тратив літа,
Гасла душа в путах, щастям не пригріта.
Чого ж пак питоме бачиться усюди;
Чого б'ються тяжко наболілі груди
І буває часом, що до світу-сонця
Я сиджу в темниці, марю край віконця?
А заграє море, почне швирять піну, —
Пропадай, свободо, важко до загину:
Тягне до вітчини, битої бідою;
Гірко, одиноко плачу над водою.
Бурха вал за валом; слухаєш та мариш;
Кида човном вітер, мій лихий товариш…
Швидш додому, швидше! Плискай собі, хвиле!
Що мені та воля, як ніщо не миле?