З чужого поля (1985)/Легко серцю дихать…

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Легко серцю дихать; порвані кайдани;
Бурно серед моря заревли боввани;
Вихром неокутим давсь я до простору,
Човном ріжу хвилі, кинув край позору.
 Привітав мандрівця любо гай зелений;
 Сон під небом ночі огорнув блаженний…
 Так навіщо ж горе, жизні хуртовини,
 Ти поніс, зігнанцю, і сюди, в чужину?
Сниться мені морок, тюрми та закови;
Вітер завиває мов по мертвякові;
Мріє куток рідний, де я тратив літа,
Гасла душа в путах, щастям не пригріта.
 Чого ж пак питоме бачиться усюди;
 Чого б'ються тяжко наболілі груди
 І буває часом, що до світу-сонця
 Я сиджу в темниці, марю край віконця?

А заграє море, почне швирять піну, —
Пропадай, свободо, важко до загину:
Тягне до вітчини, битої бідою;
Гірко, одиноко плачу над водою.
 Бурха вал за валом; слухаєш та мариш;
 Кида човном вітер, мій лихий товариш…
 Швидш додому, швидше! Плискай собі, хвиле!
 Що мені та воля, як ніщо не миле?