З чужого поля (1985)/Саул
| З чужого поля Саул (Байрон) |
Тхне домовиною сумною… ▶ |
|
«Твого чару дивна сила
Збудить мертвого в труні;
Тінь великого Саміла
Молю викликать мені!»
«Встань, пророче, з домовини!» —
Характерниця мовля.
Глянув цар: тії ж години
Розступилася земля.
Увесь хмарою повитий,
У могильнім полотні,
Стояв примрак сумовитий;
Гасли промені ясні.
Нерухомий зір могили,
Очі — ніби ті склянки,
Жовті руки, сухі жили,
Ноги схудлі, мов кістки
Аж блистіли вони, голі,
Не двигнулися уста;
Все застигло в мертвім чолі…
Аж ось голос доліта.
Над ізляканим Саулом,
Наче буря громова,
Пронеслись підземним гулом
Докірливії слова.
Підогнутий наглим жахом,
Як у грозу дуб міцний,
Пав Саул додолу прахом,
Жереб чуючи страшний.
«Хто зворушив сон мій милий,
З гробу викликав мене?
Тлін я, царю, схолоднілий, —
Твоє будуще земне.
Зійде завтра день блискучий,
Та не вспіє відпочить,
Як твій труп, у мглі гниючий,
Робаки почнуть точить.
Сам ти завтра серед бою,
Врагом зборотий, в журбі,
Меч піднімеш над собою,
Заподієш смерть собі, —
Смерть, що руку простягнула
Над твоїм царським вінком,
А за ним і рід Саула
Буде зметений цілком!»