Казка Про Лисичку-Сестричку

Жив дід та баба, та була й них онучка, та жили вони край села. Та й унадилась до них лисичка-сестричка брать кури. Брала вона кури, брала качки, забрала й гуси. Не має вже чого брать.

— Давайте, — каже, — онучку.

Баба плаче, жалко онучки. Приходить дід:

— Чого ти, бабо плачеш?

— Та як же мені не плакати: приходила лисичка-сестричка: "Давайте, — каже, — онучку."

— Не плач, бабо, є у нас Сірко та Білко, то ми їй їх оддамо.

Приходить лисичка-сестричка, а дід і каже:

— Не оддамо ми тобі онучку! Єсть у нас Сірко та Білко, то ми тобі їх оддамо.

— Давайте!

Дід укинув Сірка та Білка у мішок та й каже:

— Я тобі ніднесу то вітряка!

— Та й піднеси.

Коли дід доніс до вітряка він каже:

— Бери, лисичко-сестричко!

А лесичка каже:

— Пускай, дідусю, я їх і так зловлю!

Як вискочили вони з мішка, як потурились за лисичкою-сестричкою. Біжить лисичка-сестричка, не вспіва ногами перебирать. Ускочила в нору та й питає:

— Ніженьки-голубоньки, що ви думали як тікали?

— А ми тікали та думали, щоб Сірко та Білко лиску не нагнав.

— Ну, то я вам золоті черевики куплю! А ви, ушки, що думали як тікали?

— А ми так і слухали, щоб Сірко та Білко лиску не нагнав.

— Ну, я так вам золоті сережки куплю!

— А ти, хвостисче-помелишче, що думав?

— А я так і плутався між ногами, щоб Сірко та Білко лиску догнав.

Розсердилась лисичка-сестричка та тиць хвоста з нори. А Сірко та Білко витягли лисичку, та принесли додому. Дід обідрав бабі на комір, а з хвоста помело зробив.

Посилання

З збірки "Українські Народні Казки" - Київ "Веселка" 1992.