Перейти до вмісту

Книга Лева/Мій давній голос

Матеріал з Вікіджерел
Книга Лева
Богдан І. Антонич
Мій давній голос
Львів: Ізмарагд, 1936

МІЙ ДАВНІЙ ГОЛОС


Палкий, нічим незаспокійний,
ловлю слова, мов барвні скельця.
Як же ж я терня туги рвійне
з корінням вирву з штольні серця?

Терпке похмілля свіжих ранків
пянить, як і давніш пянило.
Дивлюсь в блакитну призму склянки,
де заламалось небо в хвилі.

Рожевий чай, мов піна з сонця,
зелений морок сном колише.
Заслуханий у дружній вітер,
свій давній голос чую в тиші:

— »Аж юне серце затремтить,
незаспокоєне й несите.
Устами спраглими в цю мить
всю хмільність світу хочу спити«.

Остання строфа з »Трьох перстенів«.