Книга Лева/Пісня про чорні лаври

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Книга Лева (1936
Богдан І. Антонич
Пісня про чорні лаври
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Пісня про чорні лаври

Насущний хліб надхнення. О, мені не заздріть, друзі!
Воно щоденний ворог, ялова морока з словом
і нехіть до себе самого й ночі у напрузі
і неспроможність визволитись в купелю обнови,
вернутись до життя й черствий хліб дійсного сприйняти.
Надгробок щастю став на юності своїй багатій
на помилки! Надгробок сонцю на землі округлій!

Хоч нетямущий в найсолодшій муз науці, друг твій,
коли із серця кличе, то мистецтво в кожнім слові,
бо сірість слова не музикою, а кровю поїть,
а кров — музика в флейтах жил червона грає з туги.
Ти — ведений знаттям солодким і достотним, двоїш
і троїш слово й слово зраджує тебе удруге
й утретє; слово, наче квіт без змісту й барви сірий.
Чуже надхнення слову, як чуже усякій мірі.

Дивись: вдаряє струм речей найглибший в стіни пісні.
Безрукі пні подовжені на тіні сплять кремезні
і місяць — цар червоний чорної країни півсну,
вдягнувши хмару, мов бобровий плащ, ширяє в безмір.
Опалізує далеч попелястим світлом сходу,
земля в одній хвилині тьму, тьму-тьменну квіття родить.
Глухої флейти темний звук здіймається угору,
на шпиль над_хнення пнеться, мов повій на мур червоний;
низька землі музика горне в себе кожен порух
етеру й вищає й стрункішеє і світлом дзвонить
і дзвонить чорним дзвоном ночі,, аж стає на грані
нічого й вічного. Вже квіти миються в єлеї.
Роси єлей, що святить поле. У пурпурі ранній
вогненні язики Святого Духа над землею!

Але який помістить посуд те, що в слові гине.
Ці строфи для надхнення лиш тісні й холодні маски.
Відкрий чоло під чорні лаври ночі, що єдині
вінчатимуть твої поразки!