Книга Лева/Сутінь

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

СУТІНЬ


Долоні сну в весінніх сінях
лягли на струн прощальнім шумі.
В твоїх очах блакитна сутінь.
Не дно клярнета — дно задуми!
Мов зустрічі давно забуті,
подертий шовк твоїх левконій.
Мембрана памяті найтонша,
не пропустивши світла, дзвонить.
Навіщо, сестро,
навіщо пестиш тіні тіней?
Закрижаніле сольо сонця,
мов дно музики
 ув оркестрі,
що грає в сну блакитних сінях.