Славна в Рюрика дружина,
Всім далась вона в знаки,
А Аскольд і Дир — найперші,
Найславніші вояки.
Нудно їм сидіти дома
Без походів, без боїв
І вони прохають князя,
Щоб на волю їх пустив.
Князь подумав і дозволив.
Попрощалися вони
І з такими ж вояками
Посідали на човни.
І по Волхову у гору
В невідомий край летять.
Мов орлів широкі крила,
Їхні весла лопотять.
Проплили до краю Волхов,
Далі витягли човни
І в лісах шляхів шукають
До чужої сторони.
Бачуть — річка. Довго нею
Геть на полудень плили,
Аж угледіли на горах
Місто, вежі і вали.
Приплили, на беріг вийшли
І питають у Полян,
Хто живе у цьому місті,
Хто тепер у ньому пан?
— „Тут колись жили, та вмерли
Кий, Хорив та Щек, брати.
А тепер ми під Хозаром, —
Животій та дань плати“.
— „Не журіться!“ — Дир промовив.
— „За мечі!“ — Аскольд гукнув.
Кожний птахом стрепенувся,
Кожний гнівом спалахнув.
Налякалися Хозари
І в степи біжать гуртом.
І дружина здобуває
Пишний Київ над Дніпром.
Стали вільними Поляне…
Вихваляють вояків,
А Аскольда разом з Диром
Вибірають на князів.
|
