Володар умер і сина
Володимирка лишив.
Був це князь твердий, рішучий,
Серце з креміню носив.
Перед ним мета єдина:
Сила, міць Галичини.
Рівні всі: народ, бояри,
Всі у матері — сини.
За Дністер, на гори, в Галич
Він столицю переніс,
Замок він обвів валами,
Ровом, мурами обніс.
І розцвів, як Київ, Галич:
На дорогах, на шляхах
Наче ярмарок зібрався
І роскинувся в степах.
Скрип возів і ржання коней,
Крики, ляскіт батогів,
Хмари куряви над степом,
Рев непоєних биків.
На Дністрі ще більше руху,
Люде пчолами гудуть,
Серби, Половці, Араби
Крам купують, продають.
Продають пахучі трави,
Зброю, овочі, вино,
Найкраснійший посуд грецький,
Оксамит, єдваб, сукно,
А купують шкіру, футра,
Віск, дерева, збіжжя, сіль.
Кораблі пливуть невпинно
І приходять звідусіль.
Місто теж блищить, шумує.
Самоцвіти на жінках,
В сріблі, в золоті бояри
І в бобрових кожухах.
Запишалися бояри,
Хочуть влади, бунчука,
Та страшна, міцна залізна
Володимирка рука.
„Не дозволю, щоб в Державі
Жив щасливо тільки пан:
Для усіх Держава — мати:
Для бояр і для селян.“
І корилися бояри,
Але тільки не в думках:
В серці камені носили
І змовлялись по кутках.
|
